Поема “Ганна Онєгіна” одна із кращих у творчості Сергія Олександровича Єсеніна

Цей епічний добуток, тому що розкриває долі народу в революції, але й ліричне, що відбиває суть людських переживань, внутрішній мир героїв

Колись у тої геть хвіртки

Мені було шістнадцять років.

И дівчина в білій накидці

Сказала мені ласкаво:

Немає Далекі, милі були.

Той образ у мені не згас

Ми все в ці роки любили,

Але мало любили нас.

Поема “Ганна Онєгіна” повна драматичних колізій, пов’язаних з долею народу в переломні періоди історії. Кульмінаційна сцена поеми – тривожна, зацікавлена розмова радовских

мужиків з поетом оземле.

Кричать нам,

Що землю не торкніть,

Ще не настав, мол, мить.

За що ж тоді на фронті,

Ми губимо себе й інших?

Селяни хочуть довідатися правду про Леніна, що, як вони чули, бореться за те, щоб віддати селянам “без викупу ріллі панів”:

“Скажи, Хто таке Ленін?”

Я тихо відповів: Він ви”.

Єсенін піднімається до справжнього історизму в показі революційних подій. Він свято вірить у правоту більшовиків, їхню справедливу боротьбу. Із цими подіями зв’язані й долі головних героїв поеми: поміщиці Ганни Онєгіній, хутір якої під час революції селяни “забрали

у волость із господарками й з худобою”; селянина бідняка Оглоблина Прона, що бореться за нову владу й мріє скоріше відкрити “комуну у своєму селі”; старого мірошника і його дружини – доброї, буркотливої клопотухи; оповідача-поета, земляка Прона, залученого революцією в “мужицькі справи”.

Не чутно собачого гавкоту

Тут нема чого, видно, стерегти

У кожного хата гнила,

А в хаті рогачі так пекти.

Дивлюся, на ганку в Прона

Горлатий мужицький галас.

Тлумачать про нові закони,

Про ціни на худобу й жито

У поемі Русь не показана як єдине, ціле, поет зображує різних “мужиків”: селяни-трудівники гаряче привітають революцію, але є й такі, котрих, по вираженню Прона, “ще потрібно варити”, є закоренілі власники, начебто “огидного малого” – візника, є горлані й ледарі, як Лабутя, що шукають у революції “легкого життя”. По-різному сприймають ламання старого життя інші герої поеми. Ганна Онєгіна, що колись мріяла з іншим поетом про славу, вибита революцією зі звичного укладу поміщицького життя

“Колись я дуже любила

Сидіти у хвіртки вдвох.

Ми разом мріяли про славу…

И ви догодили в приціл,

Мене ж про це змусив

Забути молодий офіцер…”

На щось сподіваючись, вона відправляється шукати щастя на чужині

Остання зустріч героя поеми з Ганною Онєгіної відбувається “на расстоянье”, як би незримо. Але від цього значення її анітрошки не знижується, а стає заглавно-ключевим.

Справді, ще раз вдумаємося в рядки “лондонського” листа героїні, по “легкості” складу, здавалося б, такого “безтурботного”. Воно не тільки наповнено гіркуватими, немов полинь, роздумами-воспоминаньями про безхмарн-щасливі дні юності, але й перейнято мудрим прозрінням майбутнього Росії. Разом з тим у ньому сувора, безкомпромісна оцінка свого життєвого шляху.

Я часто ходжу на пристань.

И., чи те на радість, чи те в страж,

Дивлюся серед судів всі пристальней

На червоний радянський прапор

Тепер там досягли сили.

Дорога миючи ясна”.

У шляхах і роздоріжжях по чужих землях і весям Ганна Онєгіна не розгубила, не втратила в серце головного – любові до Батьківщини. Її тягне хоч на мить виявитися з милою Батьківщиною, тому приходить у порт, де коштують іноземні судна, видали з тугою й хвилюванням дивиться на червоний Прапор – це часточка Росії, втраченої нею Вітчизни, але не забутої. Звичайно, всі не так просто! Поет це прекрасно усвідомлює. Червоний прапор – символ нової Росії – радує неї, як знак втраченої Батьківщини, але й страшить. Вона не забула, що їй довелося пережити. Колись на питання поета вона відповіла мовчанням, у якому вгадувався біль втрати, але й усвідомлення історичної справедливості народної відплати

“Скажіть,

Вам боляче, Ганна,

За ваш хутірський розор?”

Але якось сумно й дивно

Вона опустила свій погляд

З кожним роком ця нова Росія стає для Ганни Онєгіної всі ближче. Мрії, Думи про цієї, здавалося б, втраченої назавжди й знову знайденій Батьківщині – це єдине, що зігріває їй душу, утримує на цій грішній землі

Тепер на чужині для героїні усе рідніше й ближче стає образ людини, любов якого вона відкинула двічі.

Складний мир людських відносин, не піддається логіці мислення, пориви людських серць майже некеровані. От і Ганна, довідавшись, що людина, що ніколи любив її, живий, перебуває як і раніше на Батьківщині, відправляє йому лист, у якому відкриває свою душу, висловлює самі таємні думки й мрії

Так часто мені сниться огорожа,

Хвіртка й ваші слова…

Але ви мені як і раніше милі,

Як батьківщина і як весна

Швидше за все вона не чекає відповіді на свій лист, та й сама не буде більше писати. Все необхідне вона вже висловила, полегшила душу, а повернення до старого ні, час не може бігти назад.

Ця поема Єсеніна вражає глибиною змісту при зовнішній простоті оповідання, вона доводить геніальність і майстерність поета

Відкладаю поему, а в душі ще довго звучать ці нехитрі рядки:

Далекі милі були!..

Той образ у мені не згас

Ми все в ці роки любили,

Але, виходить,

Любили й нас


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Поема “Ганна Онєгіна” одна із кращих у творчості Сергія Олександровича Єсеніна

Categories: Нові твори

Links