ПЛАН – В. СИМОНЕНКО, Д. ПАВЛИЧКО, І. ДРАЧ
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. ПОЕТИ-ШІСТДЕСЯТНИКИ
В. СИМОНЕНКО, Д. ПАВЛИЧКО, І. ДРАЧ
ПЛАН
Осмислення морально-етичних проблем у творах В. Симоненна
I.”Син мужицький. Золоте коріння…” (Прожив В. Симоненко мало. Але він зумів залишити яскравий слід не тільки у пам’яті тих, хто його знав, а й українській літературі. Він посідає в ній почесне місце одного з найталановитіших її представників. Ще одне звання можна було б присвоїти поету: Людина з великої літери. Євген Сверстюк зазначав: “Симоненко
II. Мотиви гуманізму, патріотизму, любові до рідної землі та народу. (“Я – українець. Оце і вся моя автобіографія”, – сказав В. Симоненко. І підтвердженням щирості цих слів є те, що у його поетичній спадщині чимало віршів, присвячених Україні. Патріотична тема є центральною в творчості поета. Він звертається до славного минулого українців, до зображення умов їхнього життя, висловлює свою любов до матері-Вітчизни. Талановитий
1.”Лебеді материнства” – поетичний шедевр В. Симоненка. (Одним із найкращих патріотичних творів поета є “Лебеді материнства”. Його називають гімном незрадливій материнській любові та синівській вірності Вітчизні. Як неспростовну істину, повторює поет твердження: “Вибрати не можна тільки Батьківщину”. Поезію можна умовно поділити на дві частини. У першій ідеться про матір, яка турбується про зовсім маленького сина. І мати для нього – увесь світ. У другій частині вірша образ матері переростає в образ матері-Батьківщини, рідної поетові України, якій теж не байдужа доля її сина. Головний мотив поезії – побажання синові вирости справжньою людиною, вірним сином України.)
2.Вірш – сердечна бесіда з Батьківщиною. (Вірш “Задивлюся у твої зіниці” написаний у формі монологу-сповіді ліричного героя – сина матері – України. У словах поета відчувається гордість за свою прекрасну країну, він схиляється перед героїзмом і мужністю борців за її національне і соціальне визволення. В останній строфі ліричний герой заявляє про свою готовність, якщо буде потрібно, пролити кров за священне знамено своєї Вітчизни. Скориставшись своїм синівським правом “з матір’ю побуть на самоті”, поет говорить їй найсокровенніше:
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!)
II.”Генії! Безсмертні! На коліна станьте перед смертними людьми”. (У своїх поезіях В. Симоненко шанобливо, з любов’ю змальовує людей праці, роздумує про їхню роль у суспільстві. Основне у творчості поета – це людина, роздуми про її неповторність та велику цінність.)
І.”Ми – це не безліч стандартних я, а безліч всесвітів різних”. (У поезії “Ти знаєш, що ти людина?” поет виступає проти знеособлення людини. Він утверджує думку, що людина – це унікальна особистість з неповторним внутрішнім світом. На світі немає навіть двох схожих людей, всі – різні – “добрі, ласкаві й злі”. У кожного – свій шлях, свої радості, свої проблеми. Єдине, що може зробити людей подібними, – це бажання робити добрі справи, залишаючи по собі слід.
Поет звертає увагу саме на людське, індивідуальне:
Ти знаєш, що ти – людина,
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина, мука твоя – єдина, очі твої – одні.)
2.”Дід умер”. (До життя цю поезію викликали дитячі враження. У вірші поет мовою своєї душі, через свої роздуми й почуття розповідає про те, як його, восьмикласника, глибоко потрясла дідова смерть, викликала роздуми про суть життя. В. Симоненко оспівує добру працьовиту людину, свого діда, який ніколи вже не буде радіти світові, своїм рідним. Але дід не помер зовсім, бо праця його не пропала марно, а пішла на користь людям: “Його думи нехитрі додумають внуки, і з очей ще віки пломенітимуть в них його пристрасть і гнів, його радощі й муки, що, вмираючи, він передав для живих”. Морально-етичні цінності, які містилися у давніх звичаях та повір’ях, які дід щедро передавав онукові, переходили від покоління до покоління і передаватимуться далі.)
IV. Правдивий показ тяжкого життя колгоспного селянства. (Вірш “Злодій” не був надрукований за часів суспільної стагнації. Із його змісту стає зрозуміло, чому. Адже у творі міститься гірка правда про життя колгоспного селянства, на яку можновладці закривали очі. Дядько, якого впіймали на крадіжці, добре знає, що “красти погано, куди вже гірш”. Та злидні, вимірювані порожніми трудоднями, штовхають його на це. Герой твору – селянин – не зміг, хоч і тяжко працював, заробити на прожиття. Поет підніс цей випадок до рівня загальнолюдської проблеми: руйнівного впливу системи на душі людей.
Хто обікрав, обскуб його душу,
Хто його совісті руки зв’язав?
Не дядька потрібно саджати у в’язницю, а тих бюрократів, які неухильно вели суспільство до краху:
Їх би за грати! їх би до суду!
Їх би до карцеру за розбій!
Доказів мало? Доказом будуть
Лантухи вкрадених вір і надій.)
(2 votes, average: 3.50 out of 5)