“Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу” (за поезією В. Симоненко)

Ніколи український народ не забуде найстрашнішої трагедії в історії України – кривавого терору часів сталінщини, хрущовщини і брежнєвщини. Скільки лише за цей час загинуло невинних людей, а також “розумників із гнилої інтелігенції”, як тоді називали письменників, художників та інших, які виступали проти існуючого ладу і не хотіли “присмоктуватись” до нього. Сюди відноситься талановитий поет, сурмач знедоленого покоління людей Василь Симоненко. Саме йому судилося першим відчути на собі удари брежнєвського терору. Адже вже перші

його поезії засвідчили: в українській літературі з’явився самобутній і зрілий Майстер.
Поезія Симоненка приваблювала не вишуканим мереживом слів, а перш за все осяянням краси душі автора, справжністю почуттів. Уже перша його збірка поезій “Тиша і грім” стала яскравим явищем у тодішній літературі і суспільному житті України. Такий творчий успіх не запаморочив молодого поета, не збив його з правильної дороги, як це сталося з багатьма іншими, малообдарованими, але жадібними до грошей і слави. Все це нітрохи не приваблювало Симоненка. Не за службовим обов’язком, а за велінням серця поетові боліли рани

рідного народу, його злиденність, безправ’я, загроза національного виродження. Викриттю цих проблем і присвятив він своє талановите перо. Це, звичайно, не подобалось тодішньому уряду. Не подобалась і поетова непідкупність.
У поезії Василя Симоненка переважає тема любові до рідної землі, до рідного народу. Він Мужньо захищає честь і силу свого народу, осуджує тих, хто приносить зло і кривду. Через те, що Василь Симоненко надто щирим і одвертим тоном говорив з Україною, з її народом, твори поета опубліковувались за кордоном.
Вкраїнонько! Гуде твоє багаття,
Убогість корчиться і дотліває в нім.
Кричиш ти мені в мозок, мов прокляття,
І зайдам, і запроданцям твоїм.
У цю розмову не повинен ніхто втручатися, бо це особиста розмова, задушевна і щира:
Хай мовчать америкй й росії,
Коли я з тобою говорю.
Гнівно виступає поет проти катів, що принесли стільки горя його Україні. Так, у вірші “Пророцтво 17-го року” Симоненко говорить, що нашій багатостраждальній землі заподіяли стільки кривди, що
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.
І хоча “народ – одна суцільна рана” і “від крові хижіє земля”, поет вірить у краще майбутнє. Він упевнений, що добро переможе “ло і правда та любов восторжествують.
Засуджує Василь Симоненко також “ідолів” влади: диктаторів, монархів, зокрема у вірші “Монархи”. Всім цим жорстоким правителям поет протиставляє велетів духу, некоронованих вождів: Коперника, Джордано, Шевченка. Як бачимо, Симоненка глибоко хвилювала будь-яка експлуатація людей людьми, наруга над ними.
Услід за Тарасом залишив він нам своє вистраждане – будь піодипою на землі, бо “більше тебе не буде…”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу” (за поезією В. Симоненко)

Categories: Твори з літератури

Links