Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника і хвацького купця Калашникова
Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника і хвацького купця Калашникова
Ох ти гой єси, цар Іван Васильович!
Про тебе нашу пісню склали ми,
Про твово улюбленого опричника
Та про сміливого купця, про Калашникова;
Ми склали її на старовинний лад,
Ми співав її під гуслярний дзвін
І прічітивалі та прісказивалі…
Не сяє на небі сонце червоне… то за трапезою сидить у златом вінці грізний цар Іван Васильович. Позаду його стоять стольники, супротив його все бояри та князі, з боків його все опричники… Всі
На святій Русі, нашій матінці,
Не знайти, не знайти такої красуні…
Як побачу її, я й сам не свій,
Опускаються руки сильні,
Затьмарюється очі жваві; ..
Цар, сміючись, дарує Кірібеевіч перстень блакить та намисто перлове,
2
Не йде сьогодні торгівля у молодого купця Степана Парамонович, на прізвище Калашников. Ось вже віддзвонили вечірню у святих церквах; спорожнів широкий гостинний двір. Замикає Степан Парамонович свою крамницю і йде додому за Москву-ріку. Приходить він у свій високий будинок і дивується: не зустрічає його молода дружина, не накритий дубовий стіл білою скатертиною… Запитує він стару працівницю Єреміївна, де в такий пізній час дружина його Олена Дмитрівна і що дітки – спозаранку спати поклала? Відповідає Єреміївна, що Олена Дмитрівна пішла на вечірню, але ось уже поп пройшов з молодою попадею, а господині все немає, діти спочивати не лягли, плачем плачуть, чекаючи мати.
Задумався купець думою раменом, і став до вікна, дивиться на вулицю… Потім чує кроки квапливі; перед ним стоїть Олена Дмитрівна – бліда, простоволоса… дивляться очі каламутні як божевільні. “Вже ти де дружина, дружина, хитався, на якому подвір’я, на площі? ..” Затремтіла Олена Дмитрівна, гірко заплакали, в ноги чоловікові повалився. Коли вона поверталася з церкви, нагнав її опричник Кірібеевіч, обіцяв багаті дари. “Виникло моя бідна голівонька, і став він мене цілувати-пестити”. 146
А сусіди сміялися, пальцем показували. Коли вона вирвалася, то залишився в руках “розбійника” подарунок чоловіка – візерунковий хустку. Олена Дмитрівна просить чоловіка заступитися за неї, адже більше в неї нікого немає. Кличе Калашников своїх братів і розповідає їм, що “зганьбив сім’ю нашу чесну злий опричник царський Кірібеевіч”. Завтра він буде битися з Кірібеевічем на Москві-ріці при самому царя, і коли поб’є його опричник, брати повинні вийти за святую правду-матінку.
На Москву-ріку збираються молодецькі бійці московські. І приїхав цар з дружиною, з боярами і опричниками. “Хто поб’є кого – заявляє цар, – того цар нагородить. А хто буде побитий, тому Бог простить! ” Срібною ланцюгом оточили місце для охотницьких бою, одиночного. Виходить молодецький Кірібеевіч, царя в пояс мовчки вклоняється, скидає з могутніх плечей шубу і чекає противника. Виходить Степан Парамонович, на прізвище Калашников. Вклонився перш царя грізному, після білому Кремлю та святим церквам, а потім усьому народові російському. На опричника дивиться пильно, супроти нього стає. Кірібеевіч просить його назвати себе, а як почув він відповідь Степана Калашникова, то зблід в особі, як осінній сніг. Ось мовчки обидва розходяться, – богатирський бій починається. Розмахнувся Кірібеевіч і вдарив купця Калашникова посередь грудей – похитнувся Степан Парамонович; мідний хрест зі святими мощами з Києва, що висів у нього на грудях, погнувся і вдавився в груди. Як роса з-під нього кров закапала. Приловчився Степан Парамонович, зібрався з усією своєю силою і вдарив ненависника прямо в ліву скроню з усього плеча. Опричник мертвий. Цар гнівно запитує купця: “Скажи мені по правді, по совісті, вільної волею або знехотя, ти вбив на смерть мово вірного слугу, мово кращого бійця Кірібеевіча?” “Я кажу тобі, православний цар: Я вбив його вільної волею, А за що, про що – не скажу тобі, Скажу тільки Богу єдиному… Не залиш лише малих діточок, Не залиш молоду вдову Та двох братів моїх своєю милістю… ” Цар обіцяє виконати прохання купця, а самого його наказує стратити. Поховали його за Москвою-рікою, На чистому полі між трьох доріг… І бугор землі сирої тут насипали… І проходять повз люди добрі: Пройде старий чоловік – перехреститься, Пройде молодець – набрав поважного вигляду, Пройде дівчина – зажуриться, А пройдуть гуслярі – заспівають пісеньку.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)