“Є душі, гасло яких – всі або нічого…” (Образ купця Калашникова в поемі Пісня… про купця Калашникова Лєрмонтова М. Ю.)

Звертання до теми героїчного минулого не було випадковим для творчості М. Ю. Лєрмонтова. Ця тема давала можливість створення сильних, цільних, героїчних характерів, яких поет не знаходив у сучасності. Один з таких характерів Лєрмонтов створює в “Пісні про купця Калашникова”. У цій поемі Лєрмонтов відтворює епоху Івана Грозного, кінець XVІ століття. Головним героєм “Пісні…

” є купець Степан Парамонович Калашников. В основі сюжету добутку лежить мотив образи й захисту честі. Немаловажної тут представляється й тема любові, сімейних

відносин, обмеження волі людської волі, державного деспотизму.

Степан Парамонович – простий росіянин людина, що цінує сімейні відносини й домашній комфорт. Він живе з молодою дружиною й дітьми у високому будинку, де стіл “покритий білою скатертиною”, перед образом тепліє свічка, а відає всім стара Вереміївна. У цьому описі – повна картина “домашнього побуту й простих, малосложних, простодушних сімейних відносин у наших предків”.

Герой має привабливу зовнішність Це “ставний молодець”, з “соколиними очами”, “могутними плечима”, “кучерявою бородою”, що нагадує нам

билинного богатиря. Калашников тримається впевнено, по-купечески статечно, з достоїнством. Він неквапливо господарює в крамниці: розкладає товари, зазиває покупців, перераховує ” злато-срібло”.

Таким же хазяїном відчуває він себе й у власному будинку, своїй сім’ї. Його любить і поважає Алена Дмитрівна, почитають рідні брати И раптом мир і спокій, що панує в його сім’ї, грубо порушують, Алену Дмитрівну привселюдно переслідує закоханий у неї царський опричник, Кирибеевич. Довідавшись про це, Калашников вирішує заступитися за честь своєї дружини, щоб відновити її добре ім’я, свою чоловічу честь, репутацію своєї сім’ї. Душу героя не може винести безчестя: “А такої образи не стерпеть душі Так не винести серцю молодецькому”. Степан Парамонович вирішує битися з опричником не на життя, а на смерть у кулачному бої на Москві-Ріці.

В образі купця Калашникова втілений російський героїчний характер. Це людина сміливим і чесним, сильний духом, цільна й безкомпромісний, що володіє почуттям власного достоїнства Степан Парамонович патріархальний, він щиро прив’язаний до своєї сім’ї, піклується про дітей і дружину, свято шанує православні звичаї. Відкрите переслідування Алени Дмитрівни царським опричником – ганьба, безчестя для Калашникова. Кирибеевич в очах купця – “бусурман”, що зазіхнув на саме святе, – непорушність сімейних уз.

Опричника не зупиняє навіть те, що Алена Дмитрівна “у церкві божией перевінчана… За законом нашому християнському”. Зважуючись на чесний, кулачний бій, Калашников захищає ще й непорушність християнських понять про сім’ю й шлюб. У кулачному бої Калашников убиває Кирибеевича. Суддею в цьому бої виступає сам государ.

Іван Грозний не приховує свого невдоволення результатом двобою й жадає від купця відповіді про те, “вільної волею або знехотя” убив він царського опричника. І тут Степанові Парамоновичу має бути витримати ще одне випробування. Він прекрасно розуміє, наскільки страшним може бути царський гнів, але говорить цареві правду, сховавши, однак, причину своєї битви з Кирибеевичем: Я вбив його вільної волею, А за що про що – не скажу тобі, Скажу тільки богові єдиному. Восхищавшийся цією сценою Бєлінський писав, що “Калашников міг би ще врятувати себе неправдою, але для цієї шляхетної душі, двічі так страшно враженої – і ганьбою дружини, що разрушили його сімейне блаженство, і кровавою помстою ворогові, не возвратившею йому колишнього блаженства, – для цієї шляхетної душі життя вже не представляло нічого звабливого, а смерть здавалася необходимою для уврачевания її незціленних ран…

Є душі, які задовольняються дечим – навіть залишками колишнього щастя; але є душі, гасло яких – всі або нічого… така була й душу… Степана Парамоновича Калашникова”.

Цар вирішує стратити купця Калашникова. І Степан Парамонович прощається зі своїми братами, даючи їм останні накази: Поклонитеся від мене Алене Дмитрівні, Замовте їй менше засмучуватися, Про мене моїм детушкам не казати; Поклонитеся будинку батьківському, Поклонитеся всім нашім товаришам, Помолитесь самі в церкві божией Ви за душу мою, душу грішну! Любов до своєї сім’ї й спрага справедливості, ненависть до свого кривдника, почуття власного достоїнства й безмежна віра в право свого государя вирішувати долю людей – от основні почуття, випробовувані героєм. Саме тому він і згодний прийняти смерть. Розглянемо взаємозв’язок Калашникова з іншими персонажами.

Кирибеевич, здається, не випробовував до Степана Парамоновичу явної ненависті й, більше того, відчув каяття совісті під час двобою. Саме тому він “сполотнів”, “як осінній сніг”, “бойки очі його затуманилися”, “на розкритих вустах слово завмерло”. Характерно, що Лєрмонтов створює тут багатогранні характери.

Так, Кирибеевич – це не тільки “буйний молодець”, що звик ні в чому собі не відмовляти, це й смілива людина, “відважний боєць”, здатний на сильні почуття: Як побачу неї, я й сам не свій – Опускаються руки сміливі, Помрачаются очі жваві; Нудно, смутно мені, православний цар, Одному по світлу томитися. Опостили мені коні легені, Опостили вбрання парчеві, И не треба мені золотої скарбниці… “Любов Кирибеевича – не жартівна справа, не просте залицяння, але пристрасть натури сильної, душі могутньої. …Для цієї людини немає середини: або одержати, або загинути! Він вийшов з-під опіки природної моральності свого суспільства, а іншої, більше вищої, більше людської, не придбав: таку розпусту, така аморальність у людині із сильною натурою й дикими страстями небезпечні й страшні.

І при всім цьому він має опору в грізному царі, що нікого не пошкодує й не пощадить…”. Цар по-справжньому обурений і розгніваний учинком купця Калашникова й уважає себе вправі розпорядитися його життям за своїм розсудом. Лєрмонтов підкреслює жорстокість, деспотизм Івана Грозного.

Цар у поемі персоніфікує собою долю Калашникова. Калашников по-справжньому дорогий лише своїй сім’ї – Алене Дмитрівні, меншим братам, які почитали його за батька. На стороні купця Калашникова й симпатії автора. Він прославляє свого героя: И гуляють-шумлять вітри буйні Над його безіменної могилкою.

І проходять мимо люди добрі: Пройде стара людина – перехреститься, Пройде молодець – приосанится, Пройде дівиця – пригорюнится, А пройдуть гуслярі – проспівають пісеньку. Таким чином, в “Пісні… про купця Калашникова” Лєрмонтов розглядає тему образи й захисту честі в дусі народного світогляду, для якого ціною безчестя є людське життя.

І в цьому плані в поемі відчуємо епічний пафос: суворі вдачі виправдані народною мораллю, без якої-небудь зайвої драматизації


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Є душі, гасло яких – всі або нічого…” (Образ купця Калашникова в поемі Пісня… про купця Калашникова Лєрмонтова М. Ю.)

Categories: Шкільні твори

Links