Петербурзький “світло” романі “Євгеній Онєгін”
У сьомому розділі перед нами столичне московське дворянство. Воно відрізняється відсталістю й консервативністю побуту й звичок, обмеженістю інтересів, вульгарністю й беззмістовністю життя. Глухою провінцією віє від цієї дворянської Москви.
Усе в них так блідо, равнодушно,
* Вони обмовляють навіть НУДНО;
* У марній сухості мовлень.
* Розпитів, пліток і звісток
* Не спалахне думки в білі ДОБА,
* Хоч невзначай, хоч навмання…
Третя група дворянства, представленого в романі,- це провінційне помісне дворянство. Довгою низкою
З іронією говорить Пушкін і про “життя мирної” сім’ї Ларіних, вірної “звичкам милої старовини”. Сам Ларін “був добрий малий, у минулому столітті запізнілий”; він не читав книг” господарство передоручив дружині, “а сам у халаті їв і пив” і “умер у годину перед обідом”.
Але й у маєток Ларіних, при всьому їхньому мирному житті й відомій близькості до народу, панують кріпосницькі вдачі. Так само звично, як вона “солила на зиму гриби” і “ходила в лазню по суботах”, Ларіна “голила чола”, тобто віддавала в солдати провинених селян, і “служниць била, осердясь”.