Зображення столичного й помісного дворянства в романі Олександра Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Петербург того часу був теперішнім центром культурного й політичного життя, місцем, де жили кращі люди Росії. Там “блищав Фонвізін, друг волі”, скоряли публіку Княжнін і Істоміна. Автор добре знав і любив Петербург, а тому він точний в описах, не забуваючи ні “про сіль світської злості”, ні про “необхідних дурнів”, “накрохмалених нахабах” і тому подібному. Петербург явно орієнтований на західний спосіб життя, і це проявляється й у моді, і в репертуарі театрів, і в достатку “іноплемінних слів”. Життя дворянина в Петербурзі

з ранку до ночі наповнена розвагами, але при цьому “одноманітна й строката”. При всій своїй любові до північної столиці Пушкін не може не відзначити, що саме вплив вищого петербурзького світла, прийняті в ньому система виховання й утворення й спосіб життя накладають незгладимий відбиток на свідомість людини, роблячи його або порожнім і нікчемним, або передчасно розчарованим у житті. Головний герой роману, Євгеній, звичайно ж, столичний житель, навіть незважаючи на те що він стоїть на сходинку вище світського суспільства.

Очами жителя Петербурга показана нам Москва – “ярмарок наречених”. Москва

провінційна, у чомусь патріархальна. Якщо при описі Петербурга поет використовує велике

Кількість дієслів, то образ Москви складається з іменників, що на художньому рівні підкреслює нерухомість цього міста. І дійсно, з того моменту, як мати Тетяни Ларіній покинула столицю, у ній, по суті, нічого не змінилося:

Але в них не видно зміни

У них усе на старий зразок…

Описуючи московське дворянство, Пушкіна найчастіше саркастичен: у вітальнях він помічає “нескладну вульгарну дурницю” і зі смутком відзначає, що в розмовах людей, яких зустрічає у вітальні Тетяна, “не спалахне думки в цілу добу”.

Сучасна поетові Росія – Росія сільська, і Пушкін підкреслює це грою слів в епіграфі до другого розділу. Імовірно, тому галерея персонажів помісного дворянства в романі найбільш представницька. Помісні дворяни живуть життям, розпорядок якого заведений раз і назавжди багато років тому. У покоях свого дядька Онєгін знаходить “календар осьмого року”, тому що “старий, маючи багато справ, в інші книги не дивився”. У їхньому житті нічого не відбувається, один день схожий на іншій. Відрізняється від інших поміщиків, мабуть, лише Ленский, “з душою прямо геттингенской”, та й то тому, що утворення Володимир одержує в Німеччині. Втім, Пушкін передбачає, що, не загинь Ленский на дуелі, він міг би через двадцять років повторити життя старого Ларіна або дядька Онєгіна:

Довідався б життя насправді,

Подагру в сорок років мав,

Пив, їв, нудьгував, товстів, хирів

И нарешті у своєї постеле

Помер б посередині дітей,

Плаксивих бабів і лікарів.

З іронією Пушкін описує й світське сільське суспільство, що зібралося в будинку Ларіних. Не випадково деяких гостей автор наділяє прізвищами персонажів п’єс Фонвізіна. Провінційне дворянство багато в чому смішно, смішний і жалюгідний і коло їхніх життєвих інтересів. Сільське життя розташовує, на думку Пушкіна, до того, щоб з миру романтичних мрій перейти в мир буденних турбот. Але невипадково саме в середовищі помісного дворянства з’являється “милий ідеал” Пушкіна – Тетяна Ларіна, у вихованні й утворенні якої сполучені традиції високої освіченості й народної культури. Саме помісне дворянство живе в безпосередній близькості до народу, а тому в ньому, імовірно, закладена ідея відродження


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Зображення столичного й помісного дворянства в романі Олександра Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links