Зображення столичного й помісного дворянства в романі Олександра Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Петербург того часу був теперішнім центром культурного й політичного життя, місцем, де жили кращі люди Росії. Там “блищав Фонвізін, друг волі”, скоряли публіку Княжнін і Істоміна. Автор добре знав і любив Петербург, а тому він точний в описах, не забуваючи ні “про сіль світської злості”, ні про “необхідних дурнів”, “накрохмалених нахабах” і тому подібному. Петербург явно орієнтований на західний спосіб життя, і це проявляється й у моді, і в репертуарі театрів, і в достатку “іноплемінних слів”. Життя дворянина в Петербурзі
Очами жителя Петербурга показана нам Москва – “ярмарок наречених”.
Кількість дієслів, то образ Москви складається з іменників, що на художньому рівні підкреслює нерухомість цього міста. І дійсно, з того моменту, як мати Тетяни Ларіній покинула столицю, у ній, по суті, нічого не змінилося:
Але в них не видно зміни
У них усе на старий зразок…
Описуючи московське дворянство, Пушкіна найчастіше саркастичен: у вітальнях він помічає “нескладну вульгарну дурницю” і зі смутком відзначає, що в розмовах людей, яких зустрічає у вітальні Тетяна, “не спалахне думки в цілу добу”.
Сучасна поетові Росія – Росія сільська, і Пушкін підкреслює це грою слів в епіграфі до другого розділу. Імовірно, тому галерея персонажів помісного дворянства в романі найбільш представницька. Помісні дворяни живуть життям, розпорядок якого заведений раз і назавжди багато років тому. У покоях свого дядька Онєгін знаходить “календар осьмого року”, тому що “старий, маючи багато справ, в інші книги не дивився”. У їхньому житті нічого не відбувається, один день схожий на іншій. Відрізняється від інших поміщиків, мабуть, лише Ленский, “з душою прямо геттингенской”, та й то тому, що утворення Володимир одержує в Німеччині. Втім, Пушкін передбачає, що, не загинь Ленский на дуелі, він міг би через двадцять років повторити життя старого Ларіна або дядька Онєгіна:
Довідався б життя насправді,
Подагру в сорок років мав,
Пив, їв, нудьгував, товстів, хирів
И нарешті у своєї постеле
Помер б посередині дітей,
Плаксивих бабів і лікарів.
З іронією Пушкін описує й світське сільське суспільство, що зібралося в будинку Ларіних. Не випадково деяких гостей автор наділяє прізвищами персонажів п’єс Фонвізіна. Провінційне дворянство багато в чому смішно, смішний і жалюгідний і коло їхніх життєвих інтересів. Сільське життя розташовує, на думку Пушкіна, до того, щоб з миру романтичних мрій перейти в мир буденних турбот. Але невипадково саме в середовищі помісного дворянства з’являється “милий ідеал” Пушкіна – Тетяна Ларіна, у вихованні й утворенні якої сполучені традиції високої освіченості й народної культури. Саме помісне дворянство живе в безпосередній близькості до народу, а тому в ньому, імовірно, закладена ідея відродження
(2 votes, average: 4.00 out of 5)