“Перверзія” Ю. Андруховича як енциклопедія життя людини XXI століття
Ециклопедією українознавства називали свого часу “Енеїду” Івана Котляревського. Порівняння цих двох творів засвідчує не лише стилістичні зміни, що відбулися в українській літературі (місце традиційної оповіді з розлогими етнографічними деталями посів суб’єктивізований фрагментарний текст), але й зрушення у свідомості людини.
Суспільні потрясіння XX століття зруйнували віру в можливість логічно осягнути суть подій, упорядкувати світ за допомогою розуму. Зникають будь-які критерії й моральні абсолюти, існування беззаперечної
Твір складається з багатьох версій дійсності, безлічі рівноцінних правд, побачених різними персонажами твору: головним героєм Стахом Перфецьким, Адою Цитриною, Різенбокком, невідомим всезнавцем-оповідачем тощо.
Зв’язок між частинами довільний, що засвідчує і сам видавець, прихований за ініціалами Ю. А. Навмисна незавершеність,
Об’єднує цю сукупність окремих фрагментів, різноманітних за жанром (серед них і стилізації під інтерв’ю в газеті [частина 24] й на радіо [11], під нотатник [14], службову доповідь [3, 9] тощо) хронологічна послідовність викладу подій та образи героїв.
Криза особистісного начала, характерна для сучасного світосприйняття, позначається й на образах персонажів роману. Замість сталого, психологічно сформованого героя у творі ми зустрічаємося і образами-масками. Вони є скоріше носіями певних ідейних концепцій, філософськими абстракціями, ніж живими людьми. їхню умовність засвідчує розмаїття імен. Наприклад, Стах має близько сорока, серед яких: Йона Риб, Карп Любанський, Сом Рахманський, Глюк, Блюм тощо.
Привертає увагу читача наскрізне асоціювання Перфецького з рибою, символом Ісуса Христа. Це підтверджує і бажання Перфецького жити у воді, і кінцеве зникнення у водах Венеціанського каналу, і той факт, що під час жертвопринесення риби послідовниками нового культу Стах ототожнюється з нею.
Використання Ю. Андруховичем багатьох культурних кодів (зокрема біблійних, що поєднуються з язичницькими, античними) є характерною рисою “Перверзії” як твору постмодерної літератури.
Символіка твору потребує окремого дослідження, тут розглянемо тільки основні моменти. Так, Стах асоціюється також з Орфеєм, героєм давньогрецького міфу, співцем, що спустився до пекла у пошуках утраченого кохання. Трагічна історія любові Перфецького до коханої, постійний мотив її пошуку, що увиразнюється в його снах, набуває рис філософської узагальненості. Стах, як і Орфей, митець, який зачаровує усіх слухачів силою свого дару. Це підкреслюють постійні згадки про те, що герой грав на безлічі інструментів, “особливо на наших душах”.
Повне ототожнення Стаха з Орфеєм відбувається під час вистави “Орфей у Венеції”, яка є цікавим прикладом реалізації думок про сучасне мистецтво, що складається з уламків попередніх творів, усвідомлених і несвідомих цитат, грунтується на багатому культурному спадку.
Привертає увагу звернення автора до болючих проблем людського буття. Екзистенційні почуття самотності, втрати грунту й місця в житті є наскрізними в романі, вони супроводжують духовні пошуки головного героя: “Як багато всього я випустив, колекціонер дірявий, як багато розтратив, забув, особливо там, удома… Це вже тут…я запрацював усім собою, злякався, що майже все розтрачу… Я злякався, що випадковість користується нами постійно і повсякденно. Я хотів би що-небудь проти неї змогти”. Причому таке самоусвідомлення – не поодиноке явище, воно, на думку Ю. Андруховича, притаманне сучасній людині. Наша доба характеризується як час “втрачення карнавалу”, прекрасного свята, “безнадійної спроби вічного цвітіння людськості”.
Один із героїв твору, своєрідна інтерпретація образу “вічного жида”, Леонардо ді Казаллегра, застерігає проти “епідемії знелюднення”, що страшніша від епідемії чуми: відбувається “розпад людського в людях, життя позбувається вікового драматизму”.
Порятунком від трагічного надриву стає всепроникаюча іронія, що забарвлює весь твір. Чого варті хоча б назва кав’ярні в Празі “Оаспоуу ровгапес”, яку автор грайливо перекладає як “Голуб”, програма семінару, а також виступи його учасників, де Юрій Андрухович у пародійному ключі переосмислює ідеї сучасної філософії.
Таким чином, роман Андруховича постає як яскравий приклад постмодерної літератури, що відбиває актуальні проблеми сьогодення та відображає психологію сучасної людини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)