Вірш А. А. Ахматової “Заплакана осінь, як вдова…” (Сприйняття, тлумачення, оцінка.)

Майже всі поети в своїй творчості широко використовують краєвид, опису природи. У Анни Ахматової краєвид сполучається з душевним переживанням, а душевне переживання стає частиною сільського життя. Скупо відібрані деталі сільського краєвиду непомітно й ненав’язливо приєднуються до характеристики внутрішнього стану людини. “Заплакана осінь, як вдова в одязі чорних, всі серця туманить…” Однак цей стан не результат візьме сільського побуту, воно не підсумок розказаного. Туга постає тут настільки ж речової, реальної подробицею навколишнього

світу: “І буде так, поки Найтихіший сніг не зглянеться над скорботної і втомленою…”

Поєднання конкретних пейзажних замальовок і абстрактного поняття “туга”, що виражає душевний ловлення, перекладає всю картину в психологічний план. І тоді для розкриття внутрішнього світу людини стають необхідними інші слова: “Є в близькості людей заповітна риса, її не перейти закоханості і пристрасті…” Манера таких віршів зближує Ахматову з Чеховим: “Пейзаж Чехов пише життя свого героя, хмарами розповідає його минуле, дощем зображує його сльози, квартирою доводить, що безсмертя душі не існує”.

Тривога

і туга з життя проникали в літературу, переходили від одного поета до іншого, ставали історичним знаком епохи. Вікова, безмежна, могутня туга Блоку і туга Ахматової, незважаючи на відмінність їх поетичних систем, передавали одне світовідчуття, сходили до одного джерела – російської дійсності, свідчили про неблагополуччя світу. Соціальні протиріччя епохи по-різному виявлялися в тонких психологічних пейзажах і любовної лірики:

Є в близькості людей заповітна риса,

Її не перейти закоханості і пристрасті, –

Нехай в страшній тиші зливаються уста,

І серце рветься від любові на частини.

І дружба тут безсила, і року

Високого та вогняного щастя,

Коли душа вільна і чужа

Повільною знемозі сладострастья.

Коли Ахматова вперше зустрілася з російською природою, у віршах її почали проростати зерна історизму, тут вона усвідомила себе національним поетом:

Спокійної і впевненою любови

Не перемогти мені до цієї сторони:

Адже крапелька новогородской крові

У мені – як крижинка в пінистому вини.

У краю, який колись входив до складу стародавнього Новгородського князівства, з’являються у Ахматової вперше настільки важливі і значущі для кожної людини слова: батьківщина, моя країна, наша країна, народжується почуття причетності до життя народу. Тому серед молодецького хору псевдопатріотичних віршів, що супроводжували початок першої світової війни, голос Ахматової звучав трагічно самотньо:

…Прагнуть до неї божевільні, а її

Досягнувши – вражені тугою…

Тепер ти зрозумів, чому моє

Не б’ється серце під твоєю рукою? ..

Автор поки ще сторонній спостерігач, хоча голос вже йде з серця, серця живого і трепетного.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вірш А. А. Ахматової “Заплакана осінь, як вдова…” (Сприйняття, тлумачення, оцінка.)

Categories: Твори з української літератури

Links