Постмодерністські переліки Павича та Андруховича

Якщо подібні постмодерністські переліки Павича називають “гомерівськими”, то в Андруховича їх схильні порівнювати з відомими переліками І. Котляревського, маючи на увазі схожі варіації з “Енеїдою” на рівні “риторикосемантичного синонімічного додавання чи віднімання” (Т. Гундорова) – так створюється словесноігровий образ світу, для розпізнавання якого необхідні хоча б ” поодинокі спалахи культурної пам’яті читача”: “…Можна було просто вимовляти вголос ці імена, ці поняття, ці назви, безумовно, в такий спосіб

цілком реально досягти нірвани, чи бодай просвітлення, як досягають його індуси від перманентного “Ом”, таким чином, увага: про Канову Казанову і Сан Козму Сан Феліче ля Феніче про Карпаччо катеначчо Негропонте про Поццетто Поццольонго й Фалієра Венієра Кастельфранко Бергамаско… й Санто Віно і Санта Граппа й Санті Тортелліні і Санта Паста… і баста!

Віднині це моя щоденна венеційська молитва” (“Перверзія”). Такі переліки, як стверджують критики, врештірешт втрачають здатність репрезентувати будьщо (свідомість віддає перевагу фонетиці і ритму, не покладаючись більше на зміст), стають зовнішніми

атрибутами постмодерністського письма: це вже не словесна гра, а швидше – декорації, хоча слід визнати, що усі ці специфічні антропоніми в Андруховича мають непереборну притягальну силу – це своєрідна авторська метамова, яка посвоєму володіє інформаційною потенцією (на кшталт вілла “Мелюзина”, містечко Поссенгофен, дзвіниця Санта Марія дель Фйзре та ін.).

А улюблені теми перетворення світу на карнавал, лабіринти міст, життя богемних письменниківперсонажів, карнавальні свята і міжнародні симпозіуми, таємні розвідки і бенкети нечистої сили, занепокоєння творчою долею України на мапі світу тощо – допомагають створити такі текстипастиші, кодування в яких іде на рівні мови, мовлення та письма (гра власними назвами, залучення маргінальних жанрів, різноманітне графічне оформлення тексту тощо ) Так, в текст свого роману “Перверзія”(1996) Андрухович увійшов з “пакетом документів”, які, з одного боку, допомагають читачеві йти по сліду зникнення у Венеції головного героя українського поета Стаса Перфецького, а з іншого – “монтують” тіло постмодерністського роману: нотатники, роздрук аудіо і комп’ютерних записі, газетні інтерв’ю, слідча хррніка, програмкизапрошення на конференцію, довідники телефонів тощо.

Поліфонічність мови Андруховича в тому і полягає, що в ній міцно переплелися іронія, гротеск, містика і еротика, а “преманентні забави” з мовою на тлі авантюрнодетективних історій стають тією сумішшю, що спричиняють читацький успіх його творів. Розбудовуючи авантюрний, любовноеротичний, фантастичний сюжетні мотиви, Ю. Андрухович, з одного боку, віддає данину моді, розважаючи читача і таким чином привертаючи його увагу, а з іншого – демонструє можливість “елітарної начинки” цих жанрів. Нібито даючи масовій публіці те, чого вона від нього очікує, письменник виховує читача, прищеплює йому смак до цікавої і водночас інтелектуальної літератури. Втім, для тих, хто вбачає в ідеології постмодернізму шлях оргії, хаосу, вакханалії нездар, що “одержимі комплексом герострата”, серб Павич і українець

Андрухович усього лише “продвинуті інтелектуали, що загралися у свої словесні ігри”. Виявляється, легше навішати ярлика, ніж зрозуміти постмодернізм, який багато зробив для того, щоб звільнити мислення людини від спрощених схем і застиглих стереотипів. Прийнявши усі “Іедо агііз” нової культури, письменники створюють Мистецтво слова, єдність, гармонію духу, повертають читача від кічу до справжніх життєвих цінностей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Постмодерністські переліки Павича та Андруховича

Categories: Шкільні твори

Links