Переказ змісту твору Андрєєва “Оповідання про сім повішених”
У період реакції Андрєєв створив ряд добутків, тією чи іншою мірою стосовних до Теми революції 1905 року. Серед них перейняті романтикою барикадних боїв “З оповідання, що ніколи не буде кінчений” (1907) і “Іван Іванович” (1908). У другому оповіданні письменник спробувало показати революцію “з погляду околодочного”. В оповіданні образи дружинник^-дружинників-робітників-дружинників, особливо веселої й мужньої людини – Василя. Відраза викликає основний персонаж оповідання – околодочний наглядач Іван Іванович – істота боягузливе
Великий суспільний резонанс викликав “Оповідання про сім повішених” (1908), що розцінювався в демократичних колах як жагучий протест проти розправ царату, над революціонерами – у ряді виступів великих гуманістів: Л. Толстого, Горького, Короленко, Коцюбинського. Л. Андрєєв із задоволенням відзначав, що над оповіданням працював у ту ж пору, коли Л. Толстой “писав своє “Не можу мовчати” (“ЛН”, с. 330). Додамо до цього, що стаття Толстого була надрукована вже після того, як оповідання Андрєєва було надруковано, але ще не був прочитаний великим письменником. І проте можна вважати,
В “Оповіданні про сім повішених” глибоко розкрита психолология присуджених до страти п’ятьох терористів, що обвинувачувалися в спробі замаху на міністра. Разом з ними йдуть на шибеницю батрак-естонець Янсон, що вбив свого хазяїна, і орловський мужик, грабіжник і вбивця Ведмедик Циганок. Андрєєв з’єднав цих людей за принципом – “перед смертю всі рівні”, тому його не цікавлять політичні та інші погляди засуджених. Революціонери “Оповідання про сім повішених”,- писав Горький,- зовсім не цікавилися > справами, за які вони йдуть на шибеницю”. Але було б неправильним на цій підставі недооцінювати значення оповідання
Удавшись до улюбленого прийому контрасту, Андрєєв показує невгамовний страх міністра перед революціонерами, його духовну й фізичну дряблость. Присуджені ж до страти терористи – люди сміливі й мужні, юні, закохані в життя. Особливу любов викликає прекрасний юнак Сергій Головін, у якого навіть похмура тюремна обстановка не вбила “радість життя й весни”, а також відрізняється безмежною любов’ю до людей Таня Ковальчук. Вони підтримують легкодухих Василя Каширина і Янсона, скоряють своєю твердістю навіть бувала Циганка. У роботах про Андрєєва звичайно посилаються на слова Горького про те, що герої цього андріївського оповідання “роблять враження людей, які прожили життя неимоверно нудно, не мають ні одного живого зв’язку за стінами в’язниці й приймають смерть, як безнадійно хворий ложку ліків”. Це, однак, суперечить змісту оповідання, його загальному тону, характерам героїв. Через двадцять років Горький змінить своє відношення до оповідання, отнеся його до числа добутків, “які в достатній мері відбивали хвилювання епохи”!
Високо оцінив оповідання Л. Толстой, який писав Андрєєву: “Ви пишіть, що достоїнство ваших добутків є щирість. Я визнаю не тільки це, але що й ціль їх добра: бажання сприяти благу людей”. “Реалістичним по суті” уважав оповідання В. Боровский, що у загальному дав сувору оцінку творчості Л. Андрєєва
Для повноти характеристики відносини Л. Андрєєва до імперіалістичної війни необхідно врахувати й те, що в 1918 році він зробив спробу глибше розкрити природу імперіалізму, створивши імпресіоністський роман-памфлет “Щоденник Сатани”. Тут у символічних образах і картинах відтворюється атмосфера передвоєнної Європи, до межі оголюється злочинний мир фінансових відвертав, узагальнений в образі мільйонера Генрі Вандергуда. Людиноненависницька суть пропагандистів і призвідників імперіалістичної війни викривається в лиховісному образі Фоми Магнуса, у якому вгадуються риси фашизму
В “Щоденнику Сатани” позначилися й слабкі сторони світогляду й творчого методу Л. Андрєєва: неясні подання про рушійні сили історії, пристрасть до надмірного узагальнення й символізації, що позбавляє добуток історичної конкретності й соціальної чіткості. Однак не можна не погодитися з думкою В. Чувакова, що “сучасний читач знайде в “Щоденнику Сатани” чимало сторінок, що звучать дуже злободенно, гнівно обличающих імперіалізм, цинічний виворіт американської демократії
(1 votes, average: 5.00 out of 5)