Переказ добутку Кусака Андрєєва Л. Н

План переказу 1. Життя бездомного собаки. 2. Дачники дають собаці ім’я й поступово приручають її. 3. Кусака щаслива тому, що потрібна людям і улюблена ними. 4. Дачники їдуть, а Кусака залишається. 5. Горе кинутого собаки. Переказ I Собака був нічиєї, у неї не було ім’я, і невідомо, де вона зимувала й що їла.

Двірські собаки проганяли її від теплих хат, хлопчиська кидали в неї ціпки й камені, а дорослі улюлюкали, страшно свистіли. Собака тікав від всіх, не пам’ятаючи себе від страху, ховалася глибоко в саду й зализував рани й забиті місця, накопичуючи

страх і злість. Тільки один раз її пошкодували й приголубили.

Це був п’яний мужик. Поплескавши по коліну, воно покликав її до себе, назвав Жучкой. Вона нерішуче підійшла. Але настрій пияка різко змінилося, і, коли собака підійшов і ліг перед ним на спину, він штовхнув її з розмаху чоботом у бік.

Жучка заверещала більше від образи, чим від болю, а мужик пішов додому, де побив дружину й порвав хустку, куплена їй у подарунок. З тих пор собака завжди тікав від людей, що хотіли її приголубити, а іноді зі злістю накидалася на них. На одну зиму вона оселилася під терасою порожньої дачі. II Наступила весна, і з міста

приїхали дачники, “ціла весела ватага дорослих, підлітків і дітей”.

Першої, з ким познайомився собака, була дуже життєрадісна симпатична дівчина. Вона вибігла в сад і закружилася, а в цей час до неї підкрався собака й схопила за поділ плаття. Дівчина, злякавшись, утекла й усім сказала: “Мама, діти!

Не ходите в сад: там собака! Величезна!.. Злю-в-Щая!..” Дачники були дуже добрими людьми. “Теплом входило в них сонце й виходило сміхом і розташуванням до всього живучого”.

Спочатку вони хотіли прогнати злий собаку, що ще й по ночах не давала спати своїм гавкотом, але потім звикли й по ранках іноді згадували: “А де наша Кусака?” Це нове ім’я так до неї й прикріпилося. Кусака з кожним днем підходила до людям всі ближче. Тій самій дівчині, по ім’ю Леля, удалося знайти підхід до Кусаке.

Один раз, розмовляючи дуже ласкаво із собакою, вона до неї обережно наблизилася. І Кусака другий раз у житті перевернулася на спину й закрила очі, не знаючи, скривдять її або приголублять. Але неї приголубили.

Незабаром прибігли всі діти й по черзі її гладили, а вона ще здригалася при кожному дотику пестливої руки. Від незвичного пещення Кусаке було боляче, як від удару. III “Всею своею собачою душею розцвіла Кусака. Її годували, і вона змінилася до невпізнанності: вовна, що висіла колись клаптиками, очистилася, почорніла й стала лисніти, як атлас.

Все це було незвично для Кусаки, і вона не вміла милуватися, як інші собаки. Єдине, що вона могла, це впасти на спину й заверещати. Але цього було мало, щоб виразити всю любов, і тому вона безглуздо кувиркалась, незграбно стрибала й вертілася навколо самої себе, і її тіло, що було завжди так гнучким і спритним, ставало неповоротким, смішним і жалюгідним”. Людям це подобалося, і вони навмисно неї пестили, умовляючи пограти ще. І вона робила це ще багато разів, але чужих все-таки боялася й ховалася в саду.

Незабаром вона звикла не добувати собі їжу, тому що її кормила куховарка, і всі бол I. собака шукав і просив ласк. IV Наступила осінь. Леля роздумувала, що ж робити з Кусакой. Мама якось сказала, що собаку прийде залишити. Леле до сліз стала жаль тварина.

Мама відповіла їй, що вони візьмуть щеня, а “ця що – дворняжка! ” Леля повторила, що їй жаль собаку, але вже не заплакала. Стали збиратися їхати.

Кусака, налякавшись і передчуваючи лихо, утекла на край саду й дивилася на терасу. “Ти тут, моя бідна Кусачка”, – сказала що вийшла Леля. Вона покликала її із собою, і вони пішли по шосе. Спереду була застава, біля її трактир, а в трактиру купка людей дражнила сільського дурачка Илюшу. Илюша цинічно й брудно лаявся, а вони реготали без особливих веселощів.

“Нудно, Кусака! ” – тихо проронила Леля й, не оглядаючись, пішла назад. І тільки на вокзалі вона згадала, що не попрощалася з Кусакой.

V Кусака металася слідами людей, що виїхали, бігала до станції, але потім повернулася. На дачі вона проробила нову штуку: “перший раз зійшла на терасу й, піднявшись на задні лабети, заглянула в скляні двері й навіть поскребла нігтями”. Але Кусаке не відповіли, тому що в кімнатах усе було порожньо. Настала ніч, і собака жалібно й голосно завила. “І тому, хто чув це виття, здавалося, що це стогне й рветься до світла сама безпросвітно-темна ніч, і хотілося в тепло, до яскравого вогню, до люблячого жіночого серця.

Собака вив”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ добутку Кусака Андрєєва Л. Н

Categories: Твори з української літератури

Links