Переказ у прозі: Блок “Балаганчик”
На сцені – звичайна театральна кімната із трьома стінами, вікном і дверима. У стола із зосередженим видом сидять Мистики обоего підлоги в сюртуках і модних платтях. У вікна сидить Пьеро в білому балахоні. Мистики чекають прибуття Смерті, Пьеро чекає приходу своєї нареченої Коломбини, Зненацька й незрозуміло звідки з’являється дівчина незвичайної краси. Вона в білому, за плечима лежить заплетена коса. Захоплений Пьеро молитовно опускається на коліна. Мистики в жаху відкидаються на спинки стільців:
“Прибула! Порожнеча в очах її!
Завіса розкривається. На сцені – бал. Під звуки танцю кружляються маски, прогулюються лицарі, дами, паяци. Смутний Пьеро, сидячи на лаві, вимовляє монолог. Перед глядачами одна за іншою проходять закохані пари. двоє, що уявили, що вони в церкві, тихо розмовляють, сидячи на лаві; двоє жагучих закоханих, їхні рухи стрімкі; пари середньовічних коханців – вона тихо, як луна, повторює останні слова кожної його фрази. З’являється Арлекін: “По вулицях сонним і сніжним / Я тягав дурня за собою! / Мир відкрився очам заколотним, / Сніжний вітер співав треба мною! /… Здраствуй, мир! Ти знову із мною! / Твоя душа близька мені давно! / Іду дихати твоєї весною / У твоє золоте вікно!” Арлекін вистрибує в намальоване вікно – папір лопається. У паперовому розриві на тлі зорі, що займається, коштує Смерть – у довгих білих одягах з косою на плечі
Усе в жаху розбігаються. Зненацька з’являється Пьеро, він повільно йде через всю сцену, простираючи руки до Смерті, і в міру його наближення її риси починають оживати – і от на тлі зорі коштує у вікна Коломбина. Пьеро підходить, хоче торкнутися її руки – як раптом між ними просовується голова Автора, що хоче з’єднати руки Коломбини й Пьеро. Раптово декорації здіймаються й летять нагору, маски розбігаються, на порожній сцені безпомічно лежить Пьеро. Жалібно й мрійливо Пьеро вимовляє свій монолог: “Ах, як світла та, що пішла / (Дзвенячий товариш її повів). / У пала вона (з картону була). / А я над нею сміятися прийшов. / <…> И от коштую я, блідий особою, / Але вам треба мною сміятися грішно. / Що робити! Вона впала ниць… / Мені дуже смутно. А вам смішно?”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)