Переказ сюжету драми Гете “Эгмон”
Улітку 1786 м. Гете, нічого не сказавши про свої подальші плани герцогові Карлові Августові, виїхав в Італію. Це була втеча в бажаний сонячний край, “де млістю дихає небокрай”, порив з ув’язнення на волю, із царства прози в царство поезії й краси. В Італії Гете прожив майже два роки й увесь час мандрував – по морю, на конях, пішки. Поглядом Фауста, що вирвалося з курної тиші кабінету, дивиться він навколо.
И йому мало зовнішніх вражень, він, як завжди, прагне проникнути в глиб речей, людей, явищ. Осягнути вдача неаполитанца й душу тирольского
Античність. У ній бачить Гете гармонійне сполучення піднесене й реального, втілення вищого принципу злиття мистецтва сприродой.
В Італії Гете знову випробовує підйом поетичного натхнення. Тут вертається він до завершення виниклі в нього ще в роки “Бури й натиску” задуму трагедії “Эгмонт”. Герой її, подібно Гецу й Фаустові, устав перед ним зі сторінок історії XVI в. Дія відбувається в Нідерландах,
Народ Нідерландів бачить у графі Эгмонте втілення національних якостей – веселості й добросердя, великодушності й відваги – і сподівається на нього як на захисника й опору. Эгмонт готовий всю свою кров віддати рідній країні, але він цурається народного заколоту; йому здається, що справедливість і право можна відстояти й не скидаючи правителів, аби тільки правителі думали про потреби народу. Він наївно вірить у шляхетність і чесність королів і їхніх намісників. Тільки на порозі смерті, обманутий іспанським намісником герцогом Альбой, кинутий у темницю, Эгмонт прозріває й піднімається на весь зріст. Останні слова його – заклик до боротьби. “Друзі мої, смілішай! За батьківщину боріться! Радісно віддайте ви життя за те, що вам усього дорожче,- за вільність, за волю! У чому вам приклад сьогодні подаю!” Щирим героїзмом відрізняється подруга Эгмонта, молоденька городянка Клерхен. Любляча, безстрашна, діяльна, вона прагне врятувати й батьківщину, і Эгмонта. Але народна юрба не піднімається на її заклик. Втративши надію на звільнення, Клерхен не може більше жити. П’єса за задумом Гете повинна’ була супроводжуватися музикою й закінчуватися переможною симфонією
Музика для “Эгмонта” була створена. “Бетховен з геніальністю, гідної замилування, проникнув у мої наміри”,- визнавав автор трагедії. В “Эгмонте”, як і в трагедії “Гец фон Берлихинген”, Гете треба принципам вільної шекспірівської драми, з її багатоголоссям, боротьбою перехресних страстей, мальовничим історичним тлом, широкими масовими сценами. Трагедія “Эгмонт” була останньою даниною Гете періоду “бурхливих прагнень”. У наступній його п’єсі, створеної після подорожі в Італію, уже не чутно поривів бур і рокоту народних юрб. Перед внутрішнім поглядом Гете височіють тепер античні зразки. Прагнення до гармонії втілено в драмі “Ифиге-ния в Тавриді”. В основу сюжету покладений давньогрецький міф
Класичні три єдності приходять на зміну вільному чергуванню драматичних сцен, не обмежених місцем і часом дії. Плавна розміреність віршованого ладу поміняє рвучкий, мінливий ритм невимушеної прози. Строго обмежене коло діючих осіб (в “Ифигении” усього п’ять персонажів) установлюється в драмі замість колишньої багатолюдності. Ідея примирення, внутрішнього вдосконалювання особистості витісняє й змушує замовкнути колишні заколотні пориви. У новій п’єсі Гете тріумфує мрія про прояснену мудрість і милосердя, що піднімають людини над жорстокими страстями, над варварством. Ця мрія прекрасна але, відірвана від реальності, вона веде від живої боротьби
(2 votes, average: 4.50 out of 5)