У літо 6476 (968). Прийшли вперше печеніги на Російську землю, а Святослав був тоді в Переяславце, і замкнулася Ольга зі своїми онуками Ярополком, Олегом і Володимиром у місті Києві. І осадили печеніги місто силою великої: була їхня незліченна безліч навколо міста, і не можна було не вийти з міста, не вести послати, і знемогли люди від голоду й спраги. І зібралися люди тої сторони Дніпра в турах і стояли на тім бережу, і не можна було ні тим пробратися в Київ, ні цим з міста до них. І стали тужити люди в місті й сказали: “Немає чи кого, хто б зміг перебратися
на ту сторону й сказати їм: якщо не підступите ранком до міста, здамося печенігам”. І сказав один отрок: “Я проберуся”, і відповіли йому: “Іди”. Він же вийшов з міста, тримаючи вуздечку, і побіг через стоянку печенігів, запитуючи їх: ” чиНе бачив хто-небудь коня?” Тому що знав він по-печенежски, і його приймали за свого. І коли наблизився він до ріки, те, скинувши одяг, кинувся в Дніпро й поплив. Побачивши це, печеніги кинулися за ним, стріляли в нього, але не змогли йому нічого зробитися
На тім бережу помітили це, під’їхали до нього в турі, взяли його в туру й привезли його до дружини. І
сказав їм отрок: “Якщо не підійдете завтра до міста, то люди здадуться печенігам”. Воєвода ж їх, по ім’ю Претич, сказав на це: “Підемо завтра в турах і, захопивши княгиню й княжичів, умчимо на цей берег. Якщо ж не зробимо цього, то погубить нас Святослав”. І на наступний ранок, близько до світанку, сіли в тури п голосно затрубили, а люди в місті закричали. Печенігам же здалося, що прийшов сам князь, і побігли від міста врозсип. І вийшла Ольга з онуками й людьми до тур. Печенежский же князь, побачивши це, вернувся один і звернувся до воєводи Претичу: “Хто це прийшов?” А той відповів йому: “Люди тої сторони (Дніпра)”. Печенежский князь знову запитав: “А ти не чи князь вуж?” Претич же відповів: “Я чоловік його, прийшов з передовим загоном, а за мною йде військо із самим князем: незліченна їхня безліч”. Так сказав він, щоб їх пристрахати. Князь же печенежский сказав Претичу: “Будь мені іншому”. Той відповів: “Так і зроблю”. І подали вони один одному руки, і дав печенежский князь Претичу коня, шаблю й стріли. Той же дав йому кольчугу, щит і меч. І відступили печеніги від міста, і не можна було вивести коня напоїти: стояли печеніги на Либіді. І послали кияни до Святослава зі словами: “Ти, князь, шукаєш чужої землі й про неї піклуєшся, а свою покинув, а ми ледве було не взяли печеніги й мати твою й дітей твоїх. Якщо не прийдеш і не захистиш нас, то візьмуть-таки нас. Невже не жаль тобі своєї отчини, старої матері, дітей своїх?” Почувши це, Святослав із дружиною швидко сіл на коней і повернувся в Київ; привітав матір свою й дітей і журився про те, що трапилося з ними від печенігів. І зібрав воїнів, і прогнав печенігів у поле, і наступив мир
(2 votes, average: 4.00 out of 5)