Переказ із епосу – Микита Кожемяка

У старі роки з’явився неподалік від Києва страшний змій. Багато народу з Києва потаскав у свій барліг, потаскав і поїв. Потяг змій і царську дочку, але не з’їв її, а міцно-преміцно замкнув у своєму барлогу. Увязалась за царівною з будинку маленька собачка. Як полетить змій на промисел, царівна напише записочку до батька, до матері, прив’яже записочку собачці на шию й пошле її додому. Собачка записочку віднесе й відповідь принесеться

От раз цар і цариця пишуть царівні: довідайся-де від змія, хто його сильней. Стала царівна від змія допитиваться й допиталась.

– Є, – говорить змій, – у Києві Микита Кожемяка – той мене сильней.

Як пішов змій на промисел, царівна й написала до батька, до матері записочку: є-де в Києві Микита Кожемяка, він одна сильніше змія. Пошліть Микиту мене з неволі виручити

Знайшов цар Микиту й сам із царицею пішов його просити виручити їхню дочку з важкої неволі. У ту пору м’яв Кожемяка разом Дванадцять волячих шкір. Як побачив Микита пануючи – злякався: руки в Микити затремтіли, і розірвав він разом всі дванадцять шкір. Розсердився

отут Микита, що його злякали і йому збитку наробили, і, скільки не просили його цар і цариця піти виручити царівну, не пішов

От і придумав цар із царицею зібрати п’ять тисяч малолітніх сиріт – посиротив їхній лютий змій, – і послали їх просити Кожемяку звільнити всю російську землю від великого лиха. Зглянувся Кожемяка на сирітські сльози, сам розплакався. Взяв він триста пудів пеньки (1), насмолив її смолою, весь пенькою обмотався й пішов

Підходить Микита до зміїного барлогу, а змій замкнувся, колодами завалився й до нього не виходить

– Виходи краще на чисте поле, а то я весь твій барліг розмічу! – сказав Кожемяка й став уже колоди руками розкидати

Бачить змій лихо неминучую, нікуди йому від Микити сховатися, вийшов у чисте поле

ЧиДовго, чи коротко вони билися, тільки Микита повалив змія на землю й хотів його душити. Став отут змій молити Микиту:

– Не бий мене, Никитушка, до смерті! Сильніше нас із тобою нікого на світі немає. Розділимо все світло нарівно: ти будеш володіти в одній половині, а я – вдругой.

– Добре, – сказав Микита. – Треба ж колись межу прокласти, щоб потім суперечки проміж нас не було

Зробив Микита соху в триста пудів, запріг у неї змія й став від Києва межу прокладати, борозну проорювати; глибиною та борозна два сажні (2) зі чвертю. Провів Микита борозну від Києва до самого Чорного моря й говорить змієві:

– Землю ми розділили – тепер давай море ділити, щоб про воду проміж нас суперечки не вийшло

Стали воду ділити – увігнав Микита змія в Чорне море, так там його й утопив

Зробивши святу справу, відвертав Микита в Київ, став знову шкіри м’яти, не взяв за свою працю нічого. Царівна ж відвертала до батька, кматери.

Борозна Нікітіна, говорять, і тепер подекуди по степу видна: коштує вона валом сажня на дві висотою. Навкруги мужички орють, а борозни не розорюють: залишають неї на пам’ять про Микиту Кожемяке.

(1) Пенька – прядильне волокно з конопель

(2) Сажень – стародавня російська міра довжини, рівним трьом аршинам (2.13 м).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Переказ із епосу – Микита Кожемяка

Categories: Скорочені твори

Links