Переказ добутку Ніс Гоголя Н. В
План переказу 1. Цирюльник Іван Якович виявив у свіжому хлібі ніс колезького асессора Ковальова. 2. Майор Ковальов зауважує пропажу носа. 3. Він бачить свій ніс і спостерігає за його діями. 4. Майор вживає заходів по поверненню носа.
5. Ніс з’являється на своєму місці сам. 6. Подальше життя майора Ковальова. Переказ І 25 березня в Петербурзі трапилася незвичайно дивна подія.
Цирюльник Іван Якович прокинувся рано ранком і відчув захід гарячого хліба. Його дружина виймала з печі тільки що спечений хліб. Сівши за стіл, він прийнявся різати хліб.
Іван Якович засунув пальці й витягся… ніс! Дружина початку сваритися: “Де це ти, звір, відрізав ніс?” “Але Іван Якович був ні живий ні мертвий. Він довідався, що цей ніс був не чий інший, як колезького асессора Ковальова, якого він голив кожну середу й неділю”.
У ту ж мінуту Іван Якович був вигнаний з будинку разом з носом. Він стояв як убитий і не знав, що й думати Нарешті цирюльник, наляканий тим, що прийдуть поліцейські, відшукають ніс і обвинуватять його, вийшов на вулицю. Він хотів підсунути його куди-небудь, але на шляху увесь
Виявившись на мосту, він оглядівся й потихеньку жбурнув ганчірку з носом. Але це все помітив квартальний наглядач і став допитиваться, що це він робив, коштуючи на мосту? Іван Якович сполотнів, але що відбулося далі, невідомо.
ІІ Колезький асессор Ковальов прокинувся рано й попросив подати невелике дзеркало, щоб глянути на прищик, що підхопився вчора в нього на носі. Але до величезного його подиву замість носа було зовсім гладке місце. Він почав мацати рукою, підхопився, струснувся: немає носа!..
Негайно одягся й відправився до обер-поліцмейстера. Ковальову подобалося власне звання колезького асессора, але, “щоб більше додати собі шляхетності й ваги, він ніколи не називав себе колезьким асессором, але завжди майором”. Майор Ковальов любив щодня проходжуватися по Невському проспекті. Він приїхав у Петербург шукати вице-губер-наторского або екзекуторського місця у видному департаменті. Не ладь він був женитися й на богатенькой нареченій.
Представляєте, яке було його положення, коли він побачив замість носа “предурне, рівне й гладке місце”. Ковальов зайшов у кондитерську, щоб подивитися в дзеркало, чи не з’явився в нього ніс? Вийшовши з кондитерської, він зупинився як укопаний: перед під’їздом одного зламів зупинилася карета, і з її вистрибнув пан у мундирі, побігши по сходам нагору.
Ковальов довідався: це був його власний ніс! Геть і прищик на боці вчорашній… Тремтячи, як у лихоманці, майор вирішив очікувати повернення носа в карету. Через дві мінути ніс вийшов.
“Він був у мундирі, що ли золотом, з більшим стоячим коміром; на ньому були замшеві панталони; при боці шпага. По капелюсі із плюмажем можна було укласти, що він уважається в ранзі статського радника… Бєдний Ковальов ледве не збожеволів… Як же можна, справді, щоб ніс, що ще вчора був у нього на особі, міг їздити й ходити, – був у мундирі!
Він побіг за каретою, що, до счастию, зупинилася перед Казанським собором”. Увійшовши в церкву, він був у такому стані, що не міг молитися, і шукав по кутах цього пана. Ніс сховав свою особу у великий стоячий комір “і з вираженням найбільшої побожності молився”. Майор Ковальов не знав, як підійти до нього, адже ніс був статським радником Нарешті він зважився. Тріпотячи, втрачаючи дарунок мовлення, вибачаючись, він намагається пояснити цьому панові ситуацію.
З почуттям власного достоїнства вимовляє: “Адже ви мій власний ніс!” На що той відповідає: “Я сам по собі Притім між нами не може бути ніяких тісних відносин”. У той час як Ковальов задивився на легонькую даму, ніс встиг сісти в карету й виїхати.
Майор вирішив поїхати в газетну експедицію й опублікувати оголошення з описом всіх якостей носа, “щоб усякий, що зустрів його, міг у ту ж мінуту його представити до нього або, принаймні, сповістити про місце перебування”. Чиновник у газеті був змушений відмовитися: газету й так обвинувачують у печатаниинесообразностей. Потім майор Ковальов відправився до приватного пристава. Той прийняв його дуже сухо, тому що збирався заснути на дві годинки, а йому перешкодили Він не побажав навіть вислухати Ковальова.
Утомлений і сумний майор вернувся додому. Він знову розглядав себе в дзеркало й усе думав: хто ж міг зіграти з ним такий злий жарт? Нарешті він вирішив, що це штаб-офіцерша Подточина найняла чаклунок через те, що він відмовився женитися на її дочці. Ближче до вечора з’явився поліцейський чиновник.
Він розповів, що ніс тепер знайдений: його перехопили по дорозі в Ригу, і що він приніс його ссобой. Колезький асессор був у нестямі від радості, але потім зрозумів, що його ще потрібно приставити на своє місце. Тремтячими руками, сидячи перед дзеркалом, майор Ковальов приставив ніс, але той ніяк не хотів приклеюватися, і падав на стіл, як пробка. Він послав за лікарем. Доктор з’явився, оглянув, нічого не зміг зробити й став запевняти, що майорові так набагато краще.
А ніс порадив заспиртувати або краще продати. На інший день Ковальов вирішив писати лист до штаб-офіцерші, щоб та погодилася “без бою повернути те, що треба”. Прочитавши відповідь Подточиной на свій лист, він упевнився, що вона точно ні в чому не винувата.
По Петербургові тим часом поповзли різні слухи про ніс майора Ковальова. Але 7 квітня ніс як ні в чому не бувало опинився знову на своєму місці. Іван Якович приходив голити майора. І як важко йому не довелося, але він поголив Ковальова, не доторкнувшись жодного разу до носа.
Після цього колезький асессор об’їхав всіх своїх знайомих, щоб засвідчити їх і себе заодно, що ніс дійсно на місці. Кінець у повісті трагікомічний Ковальов, знайшовши свій ніс, зрадів, “начебто який великий скарб знайшов”, але так нічого й не усвідомив, нічого у своєму житті не змінив, не догадався, що трапилася в нього пропажа пострашнее тієї, що його злякала, – у нього пропала душу. “І після того майора Ковальова бачили вічно в гарному гуморі, що посміхається, пренаступного рішуче всіх гарненьких дам і навіть зупиненого один раз перед крамничкою в Гостином дворі й покупавшего якусь орденську стрічечку, невідомо для яких причин, тому що він сам не був кавалером ніякого ордена”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)