Літературний аналіз поезії “Про червоний вечір задумалася дорога”

Сергій Олександрович Єсенін – щирий поет Росії. До вершин Творчості він піднявся із глибин народного життя. З перших днів його оточував мир російських пісень, казок, легенд:

Народився я з піснями в трав’яній ковдрі

Зорі мене весняні у веселку звивали

Про що б не писав Єсенін, де б не був, доля “країни березового ситцю” завжди залишалася його радістю й болем. Для Єсеніна Русь немислима без її тихої, непомітної, але такої живої природи, що не просто є присутнім у його віршах – вона дихає, радується, плаче

Вірш “Про червоний

вечір задумалася дорога…” – прекрасне підтвердження цьому. Воно було написано в 1916 році й належить уже до періоду творчої зрілості Єсеніна (хоча поетові не здійснився ще двадцять один рік). Уже в перших рядках з’являється образ дорогі, що настільки часто зустрічається в російській ліриці. Для Єсеніна він нерозривно пов’язаний з темою рідного будинку, гронами “палаючої” горобини – всім тим, що залишив він у рідному краї й про що не міг забути:

Про червоний вечір задумалася дорога,

Кущі горобин туманней глибини.

Хата-Баба щелепою порога

Жує пахуча м’якушка, тиші

Тиху

замисленість сільського пейзажу не порушує навіть порівняння ” хата-баба”. Навпроти, воно надає йому відтінок казковості, незвичайності. Другий чотиривірш, на мій погляд, має дуже велике значення. Єсенін передає особливу пору, настільки знайому сільському жителеві: пізня осінь, холод, коли мріється про теплу хату й захід домашнього хліба. Але тут же з’являється й образ “желтоволосого отрока”, з інтересом скла, що дивиться “крізь синь,… на галчачу гру”. Не себе чи, тільки на п’ять-шість років моложе, згадав Єсенін, чи не свої напівдитячі враження представив він?

Наступні рядки привносять у вірш елемент таємничості. Про кого ж шепотить “тонкогубий вітер”, хто сгинул у тумані осінньої ночі?

Спочатку мені здалося, що тут говориться про смерть як про природне завершення життєвого буття, але потім на розум прийшли інші рядки: “Не жалую, не кличу, не плачу…”. Думаю, що й у цьому добутку Мова йде про вічний рух життя, про неможливість повернутися до себе колишньому, тому самий “желтоволосому отрокові”:

Комусь п’ятами вже не м’яти по гаях

Щербленний аркуш і золото трави

Як це схоже на інші рядки, написані шість років через і за три роки до загибелі:

Ти тепер не так вуж будеш битися,

Серце, торкнуте холодком,

И країна березового ситцю

Не заманить шлятися босоніж.

Однак на відміну від цих слів в аналізованому вірші немає подібної драматичної завершенности: ліричний герой ще не підійшов до порога свого зів’янення. Тому в останніх рядках вірша знову виникає образ дороги як символ повернення до рідного вогнища. Численні уособлення, що зустрічаються в цьому вірші, свідчать про гарячу любов поета до отчого краю, до рідної природи, народній культурі. Як і в казках, билинах, піснях, пейзажні образи в Єсеніна “замислюються”, “шепотять”, “милуються” і “зітхають”. Вони символізують нерозривний зв’язок ліричного героя з живим, що вічно обновляється миром природи, що завжди харчував і одухотворяв творчість великого поета

Кров’ю пов’язаний з Росією, що живе її думами й надіями, Сергій Єсенін належить до плеяди великих художників слова, без яких неможливо представити ні росіянку, ні світову поезію


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Літературний аналіз поезії “Про червоний вечір задумалася дорога”

Categories: Нові твори

Links