Майор Ковальов – герой повісті Н. В. Гоголя “Ніс”

Майор Ковальов – – герой повісті Н. В. Гоголя “Ніс” (1833-1836). Ім’я М. К. містить в собі подвійну семантику образу: з одного боку, шаблонну і общераспространенную прізвище (укр. коваль – коваль, порівн. приказку: “коваль свого щастя”), з іншого – ім’я та по батькові (Платон Кузьмич), що містить одночасно іронічний натяк на грецького філософа Платона і пародійно дисонуюча по батькові простуватого Кузьми, що в тони М. К. не думає ні про ідеалізмі, ні про платонічну любов.

Його філософія, як у Хлестакова (і Пирогова), “зривати

квіти задоволення”. М. К. – “кавказький” колезький асесор (чин 8-го класу відповідав майору у військовій табелі про ранги). На Кавказі цей чин отримати було простіше, туди, з’їжджалися за чином молоді титулярні радники. М. К. іменує себе майором необгрунтовано, бо за указом Катерини II від 15-листопаді 1793 статські не мають права називати себе військовими чинами. Отже, суть образу М. К. – амбіції, самолюбство, свідомість ієрархічного рангу в якості непорушного життєвого закону: “Він міг пробачити все, що не говорилося про нього самого, але ніяк не вибачався, якщо це стосується до чину або званням”. Образ

М. К. розпадається надвоє: він сам і його Ніс. Двійник М. К. (Ніс) метонімічні відокремлюється від свого носія. Гротескні пригоди Носа, як тілесного показника амбіції М. К., іронічно обігрується Гоголем у дусі повчального оповідання про справедливо покараного пихатість. Притому Ніс М. К. на три чини вище М. К. і служить по іншому відомству, що руйнує стрункий світ ієрархічного порядку в свідомості М. К. Таємничі і містичні сили життя кидають нескладне побутове істота, зайняте виключно вульгарними, матеріальними проблемами, у вихор жорстоких випробувань, що закінчуються нічим (С. Бочаров).

М. К. потрапляє в центр так званої “міражність інтриги” (Ю. Манн), “вступає в конфлікт із власним носом” (Г. Гуковский). Від результату цієї боротьби залежать всі блага життя для М. К. Цирульник М. К. Іван Якович виявляє ніс запеченим у хлібі, дізнається, чий це ніс, намагається позбутися від нього, кинувши його в Неву. Сам М. К. знаходить себе без носа, дивлячись у дзеркало (стійкий гоголівський мотив викриття). Портрет М. К. – “постать фікції” (А. Білий), так як він будується на відсутності носа: “У нього замість носа абсолютно гладке місце!” Пародійно врівноважують відсутність носа тільки бакенбарди: “ці бакенбарди йдуть по самій середині щоки та прямісінько доходять до носа”. М. К. біжить шукати свій ніс, бачить його гарцює в кареті: “Він був у мундирі, шитому золотом, з великим стоячим комірцем, на ньому були замшеві панталони; при боці шпага. За капелюсі з плюмажем можна було укласти, що він вважався в ранзі статського радника “. Ніс молиться в Казанському соборі, не бажає розмовляти з М. К., принижено просять, щоб Ніс повернувся на законне місце. У пошуках власного носа М. К. їде до обер-поліцмейстера, потім в газетний експедицію давати оголошення про пропажу свого носа, до приватного пристава. Поневіряння М. К. наповнюють метафору носа різноманітними змістами: натяками на розпусту М. К. (“Якщо ж зустрічав якусь вродливе, то давав їй секретне розпорядження, додаючи:” Ти запитай, серденько, квартиру майора Кова-лева “), на зв’язок з можливим сифілісом 241 (М. К. бачить у церкві” сестер по нещастю ” : ряд жебраків бабусь “із зав’язаними особами і двома отворами для очей, над якими він колись так сміявся”). Пошуки віце-губернаторського або екзекуторского місця, а також одруження без носа неможливі. М. К. вирішує, ніби його ніс за допомогою чаклунства зіпсувала штаб-офіперша Подточіна, на дочці якій він обіцяв одружитися, але залишив матір і дочку “з носом”.

Нарешті, ніс приносить М. К. поліцейський чиновник, що перехопив ніс на кордоні по дорозі до Риги: “І дивно те, що я сам прийняв його спочатку за пана. Але, на щастя, були зі мною окуляри, і я ту ж годину побачив, що це був ніс “. Доктор відмовляється пришивати ніс, пропонує покласти в банку зі спиртом і продати. Чутки навколо мандрівного по Петербургу Носа розростаються і збирають цікавих. Ніс з колишнім прищів (подвійна метонімія) раптом знову виявляється на обличчі М. К. Ніс М. К. в ранзі статського радника – перетворилася на персону і відокремилася від М. К. втілена мрія, мислимий межа його таємних амбітних бажань, що пояснює претензії М. К. на віце-губернаторське місце, що не відповідає чину. Образ Носа, таким чином, тотожний іншим трагікомічним гоголівським персоніфікація соціальної неповноцінності персонажів: шинелі Башмачкина, корони іспанського короля Поприщина.

Соціальний гротеск пронизує образ М. К. і виражається в тому, що Ніс одночасно самозванець і разом з тим може не гірше інших займати відповідальну посаду (Г. А. Гуковский). Ніс М. К. зникає 25 березня – в Благовіщення, у п’ятницю (день розп’яття). М. К. розпусний, він плоть від плоті грав Петербурга, опоганюють день посту та свято Благовіщення (у церкві М. К. націлюється пофліртувати з тоненькою дамою з напівпрозорими пальцями, але з відчаєм згадує про відсутній ніс). Містична пропажа носа і страждання, пов’язані з ним, забуваються М. К. відразу ж, щойно ніс повертається на місце. Сенс образу М. К. – торжество вульгарності, знову знайдений ніс тільки підкреслює втрату людського обличчя, подарованого Богом (пор. образи Пирогова (“Невський проспект”), Чертокуцкого (“Коляска”), Ноздревой). Ниці пристрасті здобувають перемогу над християнськими цінностями (любов’ю, благочестям, співчуттям, співчуттям): М. К. заїжджає в кондитерську, милується у дзеркалі носом (“є ніс!”), знущається над військовим, у якого “ніс ніяк не більше жилетній гудзики”, клопочеться про віце-губернаторському місці, зустрічає штаб-офіцерші Подточіну з дочкою (“вийнявши табакерку, набивав перед ними досить довго свій ніс з обох під’їздів “), робить їм носа, нарешті, купує собі орденську стрічку. Західна цивілізація, уособлена в образі Петербурга – туманного і фантастичного міста, – розтліває і “змертвляючого” душу М. К., гонитва за чинами призводить до “страшного роздроблення” (Гоголь) людини і світу.

Образ Носа М. К. Гоголь запозичив з журнальної “носологии”, роману Л. Стерна “Життя та думки Тристрама Шенді, джентльмена” (В. Виноградов), а також із загального захоплення в 20-30-х рр.. XIX “Шв. натурфілософськими і містичними вченнями, в тому числі Физиогномические (пор. популярні вчення Лафатера, френологія галасують, Физиогномические розділ “Аврори” Я. Беме). За повістю Гоголя написано оперу Д. Д. Шостаковича “Ніс” (1928), в якій герой і сюжет були втілені (під впливом В. Е. Мейерхольда і його постановки “Ревізора”) у прийомах трагічної буфонади.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Майор Ковальов – герой повісті Н. В. Гоголя “Ніс”

Categories: Твори з української літератури

Links