Пейзаж середньої Росії у вірші “Осінь”
Своїй улюбленій порі року поет присвятила вірш “Осінь”. Простий і скромний пейзаж середньої Росії переданий тут у всій його поетичності. Варто уважно поставитися до епіграфа: “Чого в мій дрімаючий тоді не входить розум?”, узятому з вірша Державіна “Євгенію. Життя званская”.
Цим епіграфом Пушкін затверджує тісний зв’язок свого вірша зі знаменитим посланням Державіна, у якому прославляється спокій і самота на лоні сільської природи. У Пушкіна мотив самоти, відходу від суєт світського життя також є, хоча й не грає такої
Пушкін захоплюється видом російської природи, її осінньою пишністю й красою, сприйманої їм як знамення вічного відновлення життя:
* Сумовита пора!
* Очей очарованье!
Відчуття здоров’я, щиросердечної бадьорості, повноти життя, творчої сили наповнює цей вірш, надає йому оптимістичне, життєстверджуюче звучання: И с кожної восени я розцвітаю знову…
Емоційна окрашенность предметів не порушує точної й наочної картини, немов відбитої на полотні кистю художника: останні листи, що обсипають із дерев, що промерзнула дорога, що застигла ставок – скупі деталі, що
Автор розмовляє із читачем. Він не тільки малює картину осені, але й розповідає про сільське життя, про себе самому. За простим і природним оповіданням у вірші коштує безпосередньо сам автор, зі своєю розумною, всерозуміючою іронією, дорівнює що побоюється й ідилії, і помилкової патетики. У той же час в “Осені” основної є тема виникнення творчості, народження поезії, який завершується вірш.
Поезія, творче натхнення пробуджується в результаті життєвих спостережень. Повнота буття, багатство вражень від природи й народжує творчий порив. Пушкіна говорить тут не про просте відтворення дійсності. Він протиставляє народження творчого натхнення звичайному стану поета.
* И забуваю мир – у солодкій тиші
* Я солодко приспаний моїм воображеньем,
* И пробуджується поезія в мені…
Тема поезії, творчого натхнення виникає в результаті цього невичерпного багатства вражень від дійсності, що оточує природи, повноти буття. В остаточній редакції Пушкін завершує свій вірш питанням: “Пливе. Куди ж нам плисти?”, після якого ставить два рядки крапок, що означають повну волю відповіді на це питання. Тим самим зберігається можливість для поэтд обрати будь-яку тему, будь-який курс для свого поетичного корабля. Для Пушкіна однієї з важливих тем творчості була тема покликання поета