Анакреонтические вірші Державіна

Солодко є, і пити, і спати;

Оди Анакреона, дійсні й приписувані йому, перекладали й “перекладали” майже всі російські поети XVIII в. Одне з останніх видань лірики Анакреона, де були представлені й грецький текст і переклади, було здійснено в 1794 р. близьким приятелем Державіна – Н. А. Львовим. Видимо, не без впливу Львова й сам Державін в 1804 р. видав збірник за назвою “Анакреонтические пісні”. У ньому були представлені переклади й “наслідування” одам Анакреона, такі, як “Багатство”, “Купідон”, “Коник”, “Хміль”,

“Венерин суд” і ряд інших. Однак більшу частину віршів, що ввійшли в книгу, представляли оригінальні твори Державіна, написані в анакреонтическом дусі

Що мені, що мені метушитися Переладимо струни знову:

У вірші “До ліри” Державін звертається до питання, піднятому ще Ломоносовим в “Розмові з Анакреоном”: що варто оспівувати – любов або славу героїв? Ломиносів, як відомо, віддавав беззастережну перевагу героїчної поезії. І Державін слідом за Ломоносовим спочатку оспівував сучасних йому героїв: Румянцева-Задунайського, Суворова-Рымникского, але обоє полководця виявилися в немилості

в царів, і долю їх уже не змінить його похвала. Отже, вирішує поет, краще від героїчної поезії перейти до любовного:

Що гарячо й у правді рис,

Любов, що оспівується Державіним, носить відверто еротичний характер. Це земне, плотське почуття, пережите легко, весело, жартівливо, як задоволення, дане людині самою природою. Інтимному, камерному змісту “Анакреонтических пісень” відповідає їхня форма. На відміну від одичного словесного достатку тут панує стислість, лаконізм. Деякі вірші – “Бажання”, “Люси”, “Портрет Варюши” – складаються з восьми віршів. Своєрідні й міфологічні образи збірника. Вони представлені не державними божествами похвальних і військових од – Зевсом, сом, Нептуном, а образами більше легковажного, еротичного характеру – Амуром Еротом, Купідоном, Венерою, німфами, граціями. По тім же принципі відібрані й “слов’янські” божества: Лель, Знич, Зимстрела, які повинні були додати збірнику національний колорит

:Але я тим коли марно, В’ючити тягар посад,

Анакреонтические вірші створювалися Державіним в основному в другій половині 90-х років XVIII в., коли поет, що пройшов довгий службовий шлях, виконаний зльотів і падінь, починав розуміти непотрібність і безплідність своєї адміністративної запопадливості. Все частіше й частіше приходила думка про відхід на спочинок від стомлюючої й невдячної державної діяльності. На цій біографічній основі вибудовуються в анакреонтике Державіна два протилежних один одному миру: офіційному, урядовий, ворожий поетові й домашній, спокійний, що дає великий матеріал для його поезії. Установлюється своєрідне співвідношення цінностей, шанованих у кожному із цих мирів. Стомлюючій службі при дворі протистоїть спокій, залежності від примх і капризів двору – воля людини, службової ієрархії – дружні відносини, заздрості й кар’єризму – любов і згода із близькими людьми. Найбільше чітко ці контрасти спостерігаються в таких віршах, як “Дарунок”, “До ліри”, “До самого себе”, “Бажання”, “Воля”.

Звертання Державіна до анакреонтике диктувалося також і особливостями його характеру. Він любив життя і її радості, був більшим хлібосолом, умів захоплюватися жіночою красою. Образ життєлюбного старця характерний для ряду добутків державинского збірника – “Приношення красуням”, “Люси”, “Анакреон у грубки”, “Вінець безсмертя”. В анакреонтической ліриці Державіна відбиваються події й факти з особистого життя поета. Героями його віршів стають близькі йому люди – його дружина Дар’я Олексіївна, що він називає те Дашенькой, те Миленой; її родички, сестри Бакунины – Параша й Варюша, дочка поета Львова – Ліза. Все це надає віршам Державіна інтимність, задушевність

Якщо мир за те свариться, Чим лиходіїв наживати Так не треба звучних ладів, Співати відмовимося героїв, Може палкий бути Ерот

У вірші “До самого себе” Державін пише:

“Пісні” Державіна, поряд з одами Хераскова й Карамзина, знаменували собою важливий етап в історії російської поезії, коли від перекладів і перекладань од Анакреона був зроблений перехід до власної, вітчизняної анакреонтической поезії. Подальшим кроком у цьому напрямку з’явилася “легка поезія” Батюшкова й молодого Пушкіна

Музам, жінкам люб’язний А почнемо ми співати любов Що йду прямим шляхом? Стану нині з ним водитися, Краще, краще мені лінуватися


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Анакреонтические вірші Державіна