Педро Кальдерон де ла Барка
На сільських і міських площах виступали мандрівні трупи, а при дворі короля ставили вишукані спектаклі, на які бувало витрачали більше грошей, аніж, як тепер би сказали, на першочергові соціальні програми. Театр супроводжував іспанців скрізь. На ярмарках ставилися комедії й жорстокі драми честі, що були особливо популярні серед збіднілого дворянства, яке частогусто й могло похвалитися тільки незаллямоваиою честю.
А під час безлічі релігійних свят, які були звичайним явищем у католицькій Іспанії, що вигнала євреїв із країни лише за те,
Однак, попри все або завдяки всьому, іспанський театр переживав свою “золоту добу”, межі якої визначила творчість
Молодший сучасник Лопе де Веги, Кальдерон, прийшов у літературу як його наступник, ніби прийнявши естафету у визнаного метра, який відзначив молодого поета під час традиційного поетичного конкурсу в Мадриді на честь покровителя іспанської столиці Святого Ісідора. Сонет Кальдерона, що його вподобав Лопе де Цегл, якого сучасники називали “чудом природи”, потім потрап/ж до збірки сонетів самого Лопе. Це свідчило не про непорядність чи неуважність драматурга, а про непересічне досягнення молодого автора, бо його твір видавці визнали “вартим Лопе” – в Іспанії тих часів більшого компліменту для письменника не існувало.
Про Кальдерона відомо водночас і багато, і мало: певні періоди його життєвого шляху досліджені докладно, але є роки, навіть десятиліття, про які майже нічого не відомо.
Здавалося, Кальдерон досяг вершини успі ху: він визнаний драматург, який користується особливою прихильністю монарха, багато людей шукають будь-якої нагоди поспілкуватися з ним і домогтися його дружби, знайомством із письменником пишаються. Проте сорокові роки принесли йому чи не найтяжчі особисті втрати: спочатку загинув молодший брат, потім померли старший брат, кохана жінка, маленький син… До того ж становище театру в Іспанії суттєво погіршилося: інквізиція почала свій наступ. Церковники та їхні прихильники не залишили поза увагою Твори Кальдерона, назвавши їх “школою злості, свічадом розпусти, академією безсоромності”. І це було сказано про п’єси, які ввійшли до золотого фонду світового театру!
18 вересня 1651 р. Кальдерон, ніби виконуючи заповіт матері, прийняв постриг і вступив до духовного братства. Для нього католицтво й духовний сан були невід’ємною частиною сутності, ще одним покликанням, як і театр. Проте коли він став настоятелем одного із соборів у Толедо, це не сподобалося деяким ієрархам іспанської католицької церкви. Вони нагадали Кальдерону про його драматургію, уважаючи, що неможливо одночасно писати для театру й опікуватися Божою домівкою. А невдовзі один із опоненті п Кальдерона звернувся до нього з проханням написати ауто для свята Тіла Господня, на що письменник із викликом відповів: “Або нечестиво писати п’єси, або ні; якщо ні, то не заважайте мені, якщо нечестиво – не просіть”.
Сила духовного авторитету Кальдерона була надзвичайно великою, тож навіть свій похорон він вирішив перетворити на своєрідне повчання народу. Чого хотів від своїх глядачів видатний іспанець? Щоб вони добре запам’ятали його чи не найулюбленішу сентенцію, яка в різних варіаціях присутня в багатьох творах митця: “І вві сні слід робити добродіяння”.
В Україні Кальдерон відомий здавна… Його лірику перекладали Дмитро Павличко й Олександр Мокровольський. У середині XX ст. Микола Лукаш переклав монолог Сехисмундо з першої хорнади п’єси “Життя – це сон”. І, нарешті, до 400ліття з дня народження великого іспанського митця (2000) Михайло Литвинець здійснив повний переклад цього шедевра іспанської та світової драматургії.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)