Педро-Антонио де-аларкон

Згадаємо тепер o іншому видатному письменнику сучасної Іспанії, далеко ще що не сказали свого останнього слова. Педро-Антонио де Аларкон народився в 1833 році, у Гвадиксе маленькому провінційному містечку. Ще юнаків, років 15-и, він був уже бакалавром, потім став вивчати право в Гранадском університеті, але батько його, обтяжений численною сім’єю, не міг обійтися без допомоги старшого сина в продовження того довгого років, яких вимагає наукове підготовлені до вільних професій, і вмовив його перейти з університету в семінарію. Аларкон спочатку

поступився наполяганням семи, але потім не почуваючи ні найменшого покликання до духовного поприща, ризикнув віддатися випадкам літературного життя в області журналістики

Йому не було ще й 20-и років, коли, у товаристві з одним зі своїх близьких друзів, він почав видавати журнал під заголовком Отглоски Заходу. Видання пішло майже відразу, і Аларкон, захоплений цим першим успіхом, зважився переселитися в столицю, де незабаром зблизився із кружком талановитих літературних дебютантів 1854 р., з Мануэлем дэль Паласиос, Фернандесхименесом, Солером і іншими

Те було саме слідом за революцією, нанесшей перший удар

повновладдю Изабелди II, під час сильного хвилювання в Мадриді й крайнім порушенні розумів. Аларкон кинувся в цей вир з усім захопленням молодості, і його гарячий, різкий напад на Бурбонскую династію в сатиричному журналі El Latigo (Бич), a також збігся із цим голосна дуель, відразу залучили до нього увага публіки й збудили діяльне переслідування з боку уряду

Ці сміливі, до зухвалості, юнацькі витівки значно сприяли спочатку популярності Аларкона; a потім він уже почав серйозно працювати на літературному поприщі й насамперед, написав дуже вдалий роман Фінал Норми. Потім майже у всіх періодичних виданнях безупинно стали з’являтися його живі, одушевлені, завжди короткі оповідання, як y Труэби, a матеріалом для них йому большею частиною служили різні епізоди із власного життя

У той же час, щоб испробовать свої сили й у сценічній літературі, Аларкон написав трьохактну драму у віршах Блудний Син, але вона не мала успіху, і критика жорстоко відзначила йому за його різкі відкликання, що зопрівали, o сучасних драматургах, з якими він мав намір вступити всостязание.

Ця перша невдача зовсім остудила його до театру й, імовірно, була причиною несподіваного повороту на новий шлях. У той час уряд О’доннеля, підготовляючись до Африканської експедиції, намагалося всіма силами розпалити войовничий дух іспанців і розбудити в них патріотизм. Аларкон відгукнувся на заклик: він вступив у діючу армію простим солдатом-волонтером, брав участь у всій кампанії, одержав вогнепальну рану в одній із самих жарких справ і заслужив не тільки прихильність, але й дружбу головнокомандуючого

He мало почесних відмінностей придбав він у нагороду за свої військові доблесті, a разом з тим у його розпорядження були надані всі необхідні матеріали для задуманого їм тоді ж історичної праці. У такий спосіб з’явилися у світло рясна фактами Записки свідка Африканської війни, і це оповідання, перейняте чисто іспанським національним духом, мало дуже великий і заслужений успіх

Після війни, Аларкошь, бажаючи відпочити від всіх негод і нещасть, випробуваних їм під пекучим небом Африки, відправився подорожувати по Італії. Там він запасався новими, уже світлими враженнями й, зібравши їх потім в одне ціле, видав свою цікаву книгу, під заголовком з Мадрида Внеаполь.

Після повернення на батьківщину й майже до самої революції 1868 р., Аларкон писав уже безупинно. Саме до цього періоду ставиться більшість його літературних робіт: Збірник серйозних і гумористичних віршів, ціла тім уривчастих статей, під заголовком Cosas que fueron (Справи Прошлаго), і два томи оповідань, з яких, втім, багато хто друкувалися колись у різних періодичних виданнях. Тільки в 1865 році він захопився на час духом партій, коли був вибраний у Палату депутатів і став гарячим захисником політики О’доннеля.

Потім, у продовження всіх подій, що пішли за революцією 1868 р., Аларкон залишався осторонь, начебто не приймаючи в них навіть непрямої участі, однак, зі сходженням на престол Альфонса XII, знову з’явився на політичній сцені, уже в ролі адміністратора, і хоча це анітрошки не заважало йому продовжувати свою літературну діяльність, але напрямок її з тієї пори стало значно змінюватися. Нарешті, пізніші його добутки, виданий в 1874 р., як напр. El Sombrero de tres picos і La Alpujarra, уже безсумнівно доводять, що, примкнувши до адміністративної влади, Аларкон забув o прагненнях своєї першої молодості, відрікся від всіх принципів нашої великої революції й перейшов на сторону шанувальників старовини з її темним царством католицької віри. Смутно бачити, як дрібніють і падають у життєвій боротьбі навіть незвичайні розуми й таланти!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Педро-Антонио де-аларкон

Categories: Нові твори

Links