Пам’ятник російському солдатові (по поемі А. Твардовского “Василь Теркин”)
Але із часів фронту я відзначив “Василя Теркина” як дивну удачу… Твардовский зумів написати річ позачасову, мужню й неогрязненную… А. Солженицын У Смоленську, на рідній землі Олександра Трифоновича Твардовского, поставлений пам’ятник бійцеві Василю Теркину. Пам’ятник літературному героєві – річ взагалі рідка, а в нашій країні – вособенности.
Але мені здається, що герой Твардовского заслужив цю честь по праву. Адже разом з ним пам’ятник одержують і мільйони тих, хто так чи інакше походив на Василя, хто любив свою
Найбільше мені подобається у творі Олександра Трифоновича Мова, легкий, образний, народний. Вірші його так і запам’ятовуються самі. По душі незвичайність книги, те, що вона як би без початку й без кінця
Немов ти знову
Одного збитого літака так узятої мови цілком достатньо. Але ж, по визнанню самого Твардовского, він ледве було не захопився “сюжетністю”. Хотів “змусити” Теркина перейти лінію фронту й діяти в тилу супротивника на Смоленщині
Але почуття міри не дало це зробити. Недарма ж Олександр Ісайович Солженицын у своїх літературних спогадах “Буцалося теля з дубом” захоплювався цим почуттям міри у Твардовского. Він, зокрема, писав, що, не маючи волі сказати повну правду про війну, Твардовский зупинявся перед усякою неправдою ледве не на останньому міліметрі, але ніде цього бар’єра не переступив
Тому й вийшло чудо! Якби мене запитали, чому Теркин став одним з моїх улюблених літературних героїв, я б сказала: “Він дуже по душі мені життєлюбством. Дивитеся, він на фронті, де щодня смерть, де ніхто “не зачарований від осколка-дурня, від будь-якої дурної кулі”, часом мерзне, голодує, не має звісток від рідних, його ранять, а він не сумує. Живе й радується життю
Мені здається, сьогодні цієї якості так не вистачає багатьом людям, а може бути, і мені самої…” Теркин не може не радувати своїм життєлюбством. Адже він У кухні – з місця, з місця – у бій. Курить, їсть і п’є зі смаком На позиції кожної. Він може переплисти крижану ріку, тягти, надриваючись, мови. Але от змушена стоянка, “а мороз – не стати, не сісти…
” И Теркин заграв на чужій гармоні. І від тої гармоні старої, Що залишилася сиротою, Якось раптом тепліше стало На дорозі фронтової. Теркин – душу солдатської компанії
Недарма товариші так люблять слухати його те жартівливі, а те дуже серйозні оповідання. От вони лежать у болотах, де “перемокшая” піхота мріє вже навіть про те, “хоч би смерть, так на сухому”. А Теркин посміхається й починає довге міркування. Говорить про те, що поки солдат почуває лікоть товариша, він сильний
Теркин міг розвеселити будь-якої людини. Але найбільше мені подобається глава “Смерть і воїн”, у якій наш поранений герой лежить і замерзає. І чудиться йому, що прийшла до нього Смерть. І стало важко сперечатися йому з нею, тому що минав він кров’ю й хотів спокою… Але воїн перемагає Смерть
В “Книзі про бійця” поет показав: у єдності народу – стан життєстійкості й всієї Росії, і кожної людини окремо, у тому числі й Василя Теркина. І подумала вперше Смерть, дивлячись із боку: “До чого вони, живі, Меж собою свої – дружні. Тому й з одинаком Злагодити потрібно зумі.
Знехотя даєш відстрочку”. І, зітхнувши, відстала Смерть. Поет-Воїн Олександр Твардовский, усвідомлюючи “навечное зобов’язання живих перед полеглими”, у поемі “Василь Теркин” запам’ятав великий подвиг нашого народу у війні, створив життєстверджуючий образ рядового бійця
И ця поема – один з пам’ятників росіянинові солдатові
(1 votes, average: 5.00 out of 5)