Одного разу Великий Дух сидів і дивився, як відіграють дітлах. Вони співали й сміялися, але на душі у Великого Духа було сумне.

-Пройде час, і ці діти зостаряться, - зітхнув він. - Знаю: у самого щасливого мисливця руки з роками перестають слухатися, волосся сивіють, ока сліпнуть, Та звірі старіють, і дивовижні, прекрасні квіти втрачають яскраві фарби й обпадають,

Це було

Жив-Був мужик; до того збіднював, що залишився у нього одна скриня, і той порожній. «Що тепер робити?- тримає він у розумі.- Є нема чого, купити немає на що! Видайся, рідну б дочку свою продав, так кому її потрібне?» Тільки подумав, як раптом входить у хату Пречиста Діва й говорить: «Здраствуй, мужик! Продай мені свою дочку».- «Що за диво! - подумав мужик.- Ще ні слова

Раніше люди жили у землянках. Восени чоловіка пішли на полювання, дві жінки у землянці залишилися. Одна з них бездітна. Увечері бездітна побрала лижі, за дровами зібралася - треба, щоб вогонь усю ніч горів. Іде, знайшла суху сосну. Прагла сокирою стукнути,

Давним-давно лежали у горах Чанбайшань вічні сніги так ліс глухий, дрімучий ріс, куди сонечко не заглядало. Водилися у тому лісі вовки, злі гади й отрутні тигри так барси, людська нога там і не ступала.

Жив у той час юнак по прозванню Лю Юний-Цзюнь — Лю Вічно Прекрасний.

Жили-Минулого мужик так баба. А у баби була пасербиця. Вона пряла у колодязя та й упустила веретешко у воду. Додому йде, плаче. А мачуха й говорить:

- Чого плачеш?

- А я веретешко у воду упустила!

Ну, та її й давай лаяти, кричала, кричала й говорить:

- Ступай за веретешком, назад не вертайся!

Дівчина пішла та й кинулася у колодязь. Та потрапила

У місті Києву у нашого князя Володимира багато слуг і селян, так був при ньому Данило Бессчастний дворянин: прийде день недільний — Владимир-Князь усім по чарці гіркого подасть, а йому у горб так у горб; прийде велике свято — кому нагорода, а йому всі нічого!

Одного разу гієна знайшла нору варана. Заглянула: товстий варан сидить у норі.

- Ти тут і живеш? - запитала гієна.

- Так, тут і живу, - відповів варан.

- А що ти робиш, коли йде дощ, гримить грім і блискає блискавка? Адже нору - те, напевно, заливає!

- Ховаюся від дощу, від грому й блискавки геть під тем кущем.

- Ти правабоно

Бюль – невелике місто, побудований у старожитні часи у підступів до Грюйерским Альпам. Знаменитий він не тільки своїми банками й модними магазинами. Допитливого мандрівника може зацікавити й величезна кругла вежа. Якщо забратися на неї у гарну погоду, то неважко розглянути з однієї сторони Грюйерское озеро, а з іншого - снігові вершини Молезона. З містом Бюлем

Жили дід так баба. Розорав дід лядо у лісі, посіяв на ньому овес, а сам незабаром помер. Залишилася баба одна. Заманулося їй овес подивитися, пішла, а у овес козел забрався. Підійшла вона й давай кричати:

- Кизя, геть! Кизя, геть! А козел не йде:

- Не лізь,

Жили далеко у горах мати з маленьким сином. Ніхто ніколи не відвідував їх, навіть мисливці трималися від цього будинку подалі. Це було дивне, тому що жінка була дочкою вождя й відрізнялася рідкісною красою.

Уся справа полягала у тому, що син, якого вона народила після смерті чоловіка, виявився малюсіньким змієм.

Вождь острова Реви дуже любив свою дочку, але коли у неї народився