B краю, де гірські стрімчаки й море - брати й де дерева стрункі й високі, жила молода дівчина по імені Лована, яка цуралася людей. Вона любила спокій і тишу. Ока у неї були темні й боязкі, але, коли вона бродила по лісу, вони сіяли від захвату й подиву.

Жила Лована одна у хатині,

На землі із самого початку не була згоди. Воювали один з одним не тільки люди, навіть місяці не могли поладити між собою: чому, мол, у одного більше днів, а у іншого менше? Потім вони знову мирилися й запрошували один іншого до себе у гості повеселитися. Самим більшим гулякою серед місяців був Лютий, він Марту два дні своїх пропив. А Березень був жадібний, усі йому мало

Високі на Русі Святі гори, глибокі їхні ущелини, страшні прірви; Не ростуть там ні берізка, ні дуб, ні сосна, ні зелена трава. Там і вовк не пробіжить, орел не пролетить, - мурасі й тому поживиться на голих скелях нема чим.

Тільки богатир Святогор роз'їжджає між стрімчаків на своєму могутньому коні. Через прірви кінь перескакує, через

Жили колись король і королева, і були у них син і дочка. Дочка виросла доброї й гарної, а син — злим і виродливим. Час ішов, король зостарився, однак син не дочекався смерті батька й убив його, а заодно з ним і мати із сестрою. Заволодів він усім королівством і захотів одружитися, так тільки ніхто за нього не йшов — така дурна була у нього слава. Не швидко новому королеві вдалося знайти собі наречену,

На березі швидкої ріки жив бай Хирим. У нього була дружина Хирха. Літня юрта їх стояла у самої води. Жив у бая у батраках бідна людина по імені Торсих. Бай не дозволяв йому ставити юрту близько до ріки, боявся, що буде бідняк воду безкоштовно брати. Усього у господарстві у Торсиха були одна коровенка,

Давним-давно це трапилося. Надумав якось Місячний старець довідатися, хто зі звірів самий добрий. Подивився на землю - бачить: живуть у лісі мавпа, лисиця й зайчик. Перетворився тоді Місячний старець у бідного мандрівника, спустився на землю, підійшов до звірів і говорить: - Утомився я з дороги, сил немає далі йти. Три дні у роті рисового

У ті часи, коли ще не було мурах, жило на землі дивне плем'я. Коштувало тільки людям цього племені скинути нагору руки, як у них розорювалися величезні крила й вони могли літати, начебто кажани. Кликали цих людей кин кин, і всі інші племена боялися їх.

Кин кин були жорстокі й підступні люди, і жили вони у великій гірській печері. Посередині печери була глибока вогненна яма - там жив бог вогню,

Бувало так живало — жили-минулого старий так бабуся; у них було три сини: перший — Егорушко Заліт, другий — Миша Клишавий, третій — Ивашко Запічник. Ось здумали батько й мати їх женити; послали великого сина доглядати наречену, і він ішов так ішов — багато часу; де не подивиться на дівок, не може прибрати собі нареченої, усі не глянутся.

Спершу була тільки вода. Та качка чирок плавала на воді. Качці потрібно знести яйце, але куди? - яйце адже тоне! Та тоді качка вискубала із грудей пір'я й пухнув, звила гніздо. У гніздо знесла яйця. З яєць вилупилися каченята. Каченята виросли й теж, як мати, повисмикували із грудок пір'я й пухнув, звили гнізда. У гнізда знесли яйця. З яєць

Якось дві людини пішли у гори збирати мохи. Однією ніччю вони обоє лежали у наметі. Один заснув, а іншої пабонував. Тоді той, який пабонував, побачив, що той, який спав, виповзає назовні. Він пішов за ним, але із труднощами поспівав так, щоб відстань