Раніше люди жили у землянках. Восени чоловіка пішли на полювання, дві жінки у землянці залишилися. Одна з них бездітна. Увечері бездітна побрала лижі, за дровами зібралася - треба, щоб вогонь усю ніч горів. Іде, знайшла суху сосну. Прагла сокирою стукнути, оглянулася - ератник сидить, сміється тонким голоском. Жінка пішла далі на лижах. Де зупиниться у сухого дерева, стукне сокирою - " хи-хи!" лунає. Вона говорить:
- Скільки ходжу, усе дерева сирі попадаються.
Багато дерев спробувала, назад додому побігла. У землянку ввійшла, говорить іншій жінці:
- Іди з дітьми скоріше! Я бачила страшного, із чотирма пальцями, волосатого.
Та дітей за пазуху заштовхала, по сліду мисливців побігла. Друга сидить на вулиці, ніж точить. Він навколо ходить:
- Хи, хи, хи! Вона повернулася:
- Ти хто такий?
- Ератник!
- Навіщо прийшов?
- Людей є.
- Я отут одна. Відгадаєш загадку, тоді з'їж мене. Я залізу на верхівку сосни, а ти слухай, що скажу. Будеш слухатися, дам оленя.
Отут поруч стояла оленяча запряжка. Вона пісок у поділ насипала, говорить:
- Відкривай ширше рота, ока, ніс, вуха!
Він відкрив; ока, рота розтягує. Жінка пісок кинула. Ератник говорить:
- Щось сміття попадає!
А вона велить йому ще ширше ока відкрити. Він попросив сміття з очей вийняти. Вона всі вії повидергала, сама на санку стрибнула, поїхала. Той закричав, маленькі ератники прибігли. Вона посередині тундри ополонка зробила, сосновими гілками прикрила, щоб непомітно було. Думає: "Не наздоженуть, на випадок чого оленя відпущу".
Маленькі ератники біжать, у воду падають. Баба пущі сміється. Старий іде, сліпий, на дотик. Хоробро кричить, ополонка обійшов, по дорозі швидко погнався. Вона теляти-оленя відпустила. Він добіг до оленя, схопив його. Вона тим часом до своїх людей добралася. Розповіла всі, як було: що інша жінка до мисливців з дітьми втекла, що страшної ератник гнався, а маленькі у ополонку потрапили, карала:
- Не ходите у ту тундру!
З тих пір люди боятися ератников стали.