У вісімнадцятому столітті єзуїти, наставляючи людей у вірі, спочатку заснували свою місію у Парагваї й у районі Гуайри, а потім переплили ріку Уругвай і проникнули у теперішній штат Рио-гранде-до-сул. Таким чином, задовго до того, як у ці краї прибутки португальці й іспанці, на східному березі Уругваю вже було

У одному будинку жили три брати. Самий старший з них мав дружину. Брати мали багато собак – три запряжки. На звіра полювали.

Одного разу всі брати пішли полювати. Дружина одна будинку залишилася. Увечері спустився ведмідь із лісу й напав на їхніх собак. Усю ніч собаки

На тому ж цвинтарі, неподалік від могили Бешта, перебуває трохи штиблов і могил його учнів, а також могила його онука рабби Борехла й могила Гершеле Острополера, який своїми жартами часто вмів розвеселити рабби Борехла; так само могила цадика рабби Авраама Иехошуа Хешела з Апти. Напроти могил хасидских цадиків, на іншій стороні цвинтаря, - могили миснагидских рабинів Межбужа,

Жила у старожитні часи вдова — зла відьма. Була у неї рідна дочка й була пасербиця, сиротка. Рідна дочка була виродлива, як сама відьма, — довгоноса, капловуха, ряба, а сиротка — мила, з личка гарна, струнка, як тростинка озерна. Зрозуміло, що на рідну дочку ніхто й дивитися не праг, а до сиротке гарної наречені так і сваталися. Уже до того це відьмі

Жив колись цар. Була у нього дружина, яку він дуже любив. Жили вони щасливо, і не було б на світі нікого счастливее, якби випала їм на частку радість мати дитину. Але проходив рік за роком, а дітей у них усе не було.

Та ось одного разу у палац зайшов злиденний факір.

- Не засмучуйся, пані,

Жив один багатий пан. Багато у нього було грошей, а ховав він їх у дупло старої верби. Коли дупло наповнилося до країв, пан сказав:

- Тепер мені всі дарма. Пускай хоч будинок згорить, я не боюся. Гроші у мене надійно заховані.

Тільки він це сказав, вибухнула гроза, ударила блискавка й згоріло панское маєток ущент. Отут ще паводок трапився — змило вербу й віднесло.

За давніх часів, коли європейці тільки ще стали з'являтися у Африці, місцеві жителі їх не любили й ішли з тих міст, де поселялися прибульці.

Жив тоді на Занзибаре один старий. Коли він побачив, що європейців стає навколо усе більше й більше, він розв'язав піти на материк. Старий

Давним давно люди у землянках жили. У одного старого з бабою народилася дитина, хлопчик. Цей хлопчик ріс не щодня, а щогодини. Ось йому вже вісімнадцять років стало.

У ті часи було три сонця, люди від жари вмирали, не могли жити. Цей хлопчик, його Самнюном кликали, говорить:

Жив-Був на світі могутній король, і був у нього сад, у якому росла яблуня із золотими яблуками. Помітив король, що стали у нього з яблуні золоті яблука пропадати - щоночі по одному яблуку. Робити нема чого, треба сторожачи у яблуні ставити. Було у короля три сини: два розумні, а третій - дурень. Спочатку яблуню розумні сини сторожили. Ніч сторожили, іншу сторожили - пропадають

Жила у окрузі Венсюссель бідна селянська сім'я. Хазяїн умер, і залишилася вдова з купою дітлаха малий мала менше. Недарма адже говорять: "У багатія - гроші, у бідняка-діти". Та раніше-те вони абияк перебивалися, а як не стало хазяїна, - і зовсім зубожіли. Ось одного