Жив-Був за старих часів один датський король. А як кликали короля - ніхто тепер уже й не пам'ятає. Кажуть тільки - була у того короля одна-єдина дочка.

Усім побрала молода принцеса - і розумом, і красою, і доброю вдачею. Тільки ось лихо: печальней її на всьому світі не було. Не засміється, бувало,

Один хазяїн споряджав сина на ярмарок волів продати. Було це у неділю, а йти на ярмарок треба було у понеділок. Син молодої, мало ще бував на ярмарках, ось і став батько вчити його, як остерігатися, щоб гроші у нього не украли;

- Спрягти гарненько, а як вийдеш із міста, за рогаткою не сідай так не перераховуй, а то трапиться з тобою

Педро ди Урдималас сидів у дороги під деревом і підкидав на долоні трохи песо. Монетки дзенькали невесело, тому що їх було занадто мало. Ось Педро й роздумував, як би роздобути їх побільше. Раптом він побачив удалині на дорозі хмарина пили. - Здається, це те, що мені потрібно!-зрадів Педро ди Урдималас. Він розіпхав у галузях дерева всі свої песо й став

У одному селі жив бідний мужик; дожив він до того, що у нього тільки й залишилася одна ягничка так два гарбузи. Лежить він одного разу на печі й думає: «Немає у мене ні хліба, ні борошна, продати хіба ягничку?» Зліз із грубки, одягся, прив'язав ягничку на мотузку й повів її на ринок продавати.

Іде він повз свою церкву; попадається

Жив - був у маленькому італійському містечку Грассано... ні, не злий чарівник.

Жив у Грассано веселий дорожній робітник Марио Коста. Цілими днями працював він під палючим південним сонцем, прокладаючи шосейну дорогу у селище Ирсина.

А у неділю Марио сідав на свій старий велосипед і піднімався високо у гори.

Одного разу ніч застала Марио у самої вершини гори,

У деякому царстві, у деякій державі жив так був цар, і було у нього три сини: старшого кликали Федором, другого Василем, а молодшого Іваном.

Цар дуже застарів і очима зубожів, а чув він, що за тридев'ять земель, у тридесятому царстві є сад з молодабоними

Був один вождь; він породив дитя; звалося воно име - ньому, кликали його Клаказа-Уакогингкуайо. Було воно назване так, тому що, коли виходило військо, воно бряжчало зброєю, тому воно було названо Клаказа; а Уакогингкуайо було воно назване, тому що військо вмертвило багато людей і, коли вони звалилися, було

Жив-Був у одному селі староста. Був у нього у служінні людей по імені Дарунка. Дарунка пас хазяйських буйволиць. Але були у нього й свої. Прижене Дарунка череда на опушку лісу, своїх буйволиць пустить пастися, а хазяйським побере й морди зав'яже, щоб його буйволицям більше трави залишалося. Так день у день: буйволиці Дарунки щипали

Жив на світі бідняк, голота перекітна, абияк перебивався він у халупці, з худих дощок збитої, смерті своєї щодня чекав. Зберігався у бідняка у сінях бурдюк з борошном. Так, на лихо, занадилася до нього лисиця борошно тягати. Вистежив бідняк лисові й став розумом розкидати, як би її піймати. Убогість проклята до того бідолаху довела,

Жили-Минулого баба так старий. Баба ледача була, зиму всю не пряла, не ткала. Лежить так полеживает, а мужик її змушує прясти так так ткати: «Ти що ж не прядеш так не робиш? Льон у тебе є, так не мочений, не трепаний!»

Та усе це так, по-гарному. Вона йому й відповідає: «Почекай, уже межговенье буде довго, так пост сім тижнів, так я тобі й випряду, і витчу, сім подштанников так сім сорочок!»

Ось уже й межговенья