Островський був людиною великого серця
Островський, серце якого знало ціну страсті, говорив близьким, що розуміє Фауста, що побажало, “коли йому повернули молодість,- не влади й багатства, не безсмертя, а простої жіночої любові. Це сильніше смерті…” По спогадах сучасників, Н. Островський дбайливо ставився до жінки. Йому претила будь-яка розв’язність, навіть груба хоробрість “лихих дівчисьок”, він любувався жіночністю, завжди піклувався про те, щоб не поранили жіночність жінки. Н. Островський володів “якоюсь непоясненою притягальною силою”, був чарівною, ніжною
Сучасники говорили про нього: “Незвичайна й багатоколірна було життя Миколи Островського; і так само незвичайний і винятково обдарований був він сам. Безрадісне дитинство, скрашенное читанням книг, що харчували в ньому неприборканий дух протесту й спрагу боротьби. Героїчна юність у вогні громадянської війни, у рядах ленінської партії. Довгі роки важкої хвороби в самому розквіті сил. І, нарешті, останні дні, осяяні блиском заслуженої слави, пошани
, ЩоПролунали з вуст цих чоловік багато хто, часом важкі, але безстрашні Думи про революційний борг, про партію й народ, про любов і революцію, про сім’ю й Батьківщину складалися не як втішливі ліки для свого власного безвихідного положення, не як вдало складений рецепт зцілення від страждань іншим. Вони були прожиті, виношені його серцем. Ці судження виражали найважливіші моменти його світогляду, що відбивало суть поглядів його народу на життя суспільства
Але переконання Н. Островського в тім, що “ні сім’я, ні любов,- ніщо не дає свідомості наповненого життя. Сім’я – це кілька людей, любов – це одна людина, а партія – це 1600 000. Жити тільки для сім’ї – це тваринний егоїзм, жити для однієї людини – низькість, жити тільки для себе – ганьба” (30 квітня, 1930 р.),- ці слова треба читати в сукупності з іншими його висловленнями: “Тільки революціонери можуть навчити мир, як треба цінувати й берегти жінку”. Або з тими, коли Н. Островський засуджував “розгонисту безтурботність” людей, що руйнують свою сім’ю. “Який недомисел!..- говорив він.- Всі наші достоїнства й провини в остаточному підсумку дістаються суспільству, у якому ми працюємо й для якого живемо. Легковажні, себелюбні люди уявляють, що вони тільки собі зіпсували, а поруч із ними на самому початку зіпсоване життя їхніх дітей… Ні, у цьому питанні людин цілком виразно показує свою внутрішню сутність…”.
Як показують матеріали духовної біографії письменника, він жив завжди всією повнотою почуттів, не умерщвляя своїх емоцій, він не був “політично функціонуючим” людиною. (Так найчастіше трактують особистість у соціалістичному суспільстві буржуазні радянологи.) У зв’язку із цим не можна не бачити того, що, наприклад, що стали теж відточеною формулою слова: “Крім особистого, у нас є набагато більше – це боротьба й честь нашої Батьківщини” – народилися в листі до дружини, напоєному почуттям ніжної любові, прихильності й пронизливому смутку (7 жовтня, 1936 р.). А буквально бризкають оптимізмом рядка: “Так здраствує завзятість! Перемагають тільки сильні духом. До чорта людей, що не вміють жити корисно, радісно й красиво. До чорта сопливих скигліїв. Ще раз – так здраствує творчість!” – Живуть поруч із сумною констатацією: “Здоров’я моє, якщо Говорити правду, ні до чорта, але працюю по 12 годин, у дві Зміни” (2 серпня, 1936 р.).
Ті етичні погляди, які з такою схвильованістю, пристрасністю оголював у своїх судженнях Н. Островський, не були всього лише хвилинами настрою, вибуховими емоціями людини, запекло боровшегося за життя. Вони із трепетною безпосередністю емоційної натури Н. Островського виражали ті подання про нові взаємини особистості й суспільства, які вже протягом багатьох десятиліть політичної боротьби вироблялися, перевірялися життям у практиці професійних революціонерів ленінської школи. Саме до плеяди революціонерів, близьких по духовному спорідненню до Н. Островського, . ставиться Ф. Э. Дзержинський, “залізна” воля якого (як згодом і воля Н. Островського) зуміла в найтяжких умовах класової. боротьби зберегти чуйне серце як вищий символ гуманних діянь людини
Характеризуючи роман “Як загартовувалася сталь”, Платонов висветлил в образі головного героя такі якості, як “серце майбутньої вищої людини”, “шляхетність працюючої людини”, його “зростаючий розум і Майбутнє моральна могутність”, його патріотичне почуття (“найдорожче в боротьбі – це зберегти один одного, тому що соціалізм у громадянську війну весь ще в можливості, а можливість ця перебуває в людях”); його “життєва творчість добра”; його здатність “працювати до самозабуття… душею більшовика”. Павло Корчагін з’являється в статті А. Платонова як “ніжний, мужній і вірний син робочого народу”, як “доказ, що життя невгасиме, що зоря прогресу людства ще тільки зайнялися на небокраї історії”.
Підкреслюючи безперечну художню цілісність книги Н. Островського, “величезний такт і об’єктивність самого Островського як письменника”, А. Платонов, на наш погляд, найбільше цікаво вирішував одне із центральних питань морально-етичної концепції роману – питання про право й борг у поводженні Павла Корчагіна. А. Платонову вдалося довести, що ні в, один навіть із самих драматичних моментів у житті Павла. Корчагіна не відбувалося ні духовного, ні емоційного: виснаження характеру або аскетичного вмертвіння його життєвих сил
А. Платонов, так складно й нерідко що важко вирішував у своїй власній Творчості проблему співвідношення в характері нової людини раціонального й стихійно-емоційного початку, показав головне – що в процесі нещадної боротьби за здійснення ідеалів революції Павло Корчагін, що платив “навіть за звичайне щастя людської молодості… подвійною й потрійною ціною”, розкрив разюче багатство своєї особистості, її життєлюбство, що іскриться. А. Платонов писав про те, що чистота моральних устремлінь Павла Корчагіна здійснювалася не ценою особистих жертв, а усе більше глибоким і повним збагненням вищої людської радості. Тому Платонов особливо пильно досліджував тему любові вромане.
Основне в концепції А. Платонова представляла ідея про невичерпну життєву енергію героїв Н. Островського, що розцінювалася їм як дарунок природи й була поставлена в прямий ЗВ’ЯЗОК (як і в діалектику почуттів) з життєвими силами народу, пролетаріату. Тому й виникала в співай статті метафора про “материнську силу” пролетарської революції, а разом з нею й формулювалася яскрава у своїй соціальній оголеності (і одночасно крайня в спробі побачити абсолютним закон про “доцільне життя народу”) ідея про те, що “будь-яка жінка, обручившись із чоловіком, може народити дитини, але лише від народу залежить – чи буде нот дитина у своїй подальшій долі жалюгідною істотою або прекрасною людиною”.
Для А. Платонова герой Островського був втіленням істинно прекрасної людини
На відміну від переважної більшості критиків 30-х рр. Л. Платонов прагнув відшукати ті аспекти дослідження, які б дозволили йому розглянути роман “Як загартовувалася Сталь” не тільки в загальному соціально-історичному плані, але й і перспективі розвитку національних традицій росіянці літератури
(1 votes, average: 5.00 out of 5)