Творчість великого російського письменника Антона Павловича Чехова

Творчість великого російського письменника Антона Павловича Чехова ставиться до кінця XIX століття. Він народився в 1860 році, у місті Таганрозі в купецькій сім’ї.. Антон Чехов був четвертою дитиною. В 1876 році його батько розорився й був змушений бігти від кредиторів у Москву, залишивши сім’ю. В 1879 році Чехов закінчує міську гімназію й, одержавши від купецтва стипендію, їде в Москву, де надходить у МГУ на медичний факультет і закінчує його в 1884 році. Будучи студентом, він починає писати оповідання й посилає їх у Петербург, у гумористичні журнали,

друкуючись під псевдонімами: ” Брат мого брата”, “Людина без селезінки”, “Антоша Чехонте”. Починав писати Чехов з маленьких оповідань, а іноді навіть карикатур, що й поклало початок стислості його добутків.

Народження Чехова майже збіглося з реформою 1861 року ( скасування кріпосного права), і формування особистості письменника йшло вже в послереформенной Росії, її стан відбився в оповіданнях письменника. Вся творчість Чехова ділиться на дві частини: раннє й пізніше, вони різні.

Ранній Чехов плідний, він ще не замислюється над закономірностями життя, а просто висміює її виродливі сторони,

у його оповіданнях і повістях немає глибини образів. Він описує різноманіття російського обивательського життя, церковне життя, сімейно – побутові, службово-побутові відносини й суспільні явища. ( ” Життя прекрасне”, “Смерть чиновника”, ” Керівництво для бажаючих женитися” і ін.) В 1883році – він написав 120 оповідань в 1885 році – 129 оповідань в 1886 році – 112 оповідань в 1887 році – 66 оповідань в 1888 році – 12 оповідань Пізній Чехов 80х-90х років відмовляються від гумористичного підходу до життя й переходить до проблем суспільства. Характери героїв стають гостріше й чіткіше. Чехів викриває тупого, сонного російського обивателя показує його тьмяне життя, показує його невежественность, дикість, жорстокість ( “Людина у футлярі”, ” Будинок з мезанином”, “Дама із собачкою”, ” Палата №6″).

Тематика цього Чехова часто перегукується з тематикою інших письменників: Достоєвського, Тургенєва, Островського, і іноді, як мені здається, з гоголівської.. Порівнюючи творчість Достоєвського й Чехова можна відзначити, що Достоєвський розглядає Теми ” принижені й ображених”, теми людських відносин, любові, становлення особистості, влади ідеї над людиною, положення жінки в суспільстві й т. д. в одному романі, а Чехов у декількох оповіданнях.

Якщо Тургенєва більше турбували проблеми селян, чим чиновницький мир, то в Чехова його герої – звичайні люди різних шарів суспільства. У своїх оповіданнях письменники коротко, але дуже ємко показують положення Росії в другій половині XIX століття.

Так, тематика перегукується, але все-таки Чехов глибоко індивідуальний, його стиль і точка зору не схожі на інших письменників. Мова Чехова доступний, зрозумілий і гарний. Але простота й відкритість свідчать про глибину життєвого досвіду автора. От думка Максима Горького про стиль Чехова: “… єдиний з художників нашого часу, у найвищому ступені усвоивший мистецтво писати так, щоб словам було тісно, а думкам – просторо. Він не говорить нового, але те, сто він говорить виходить у нього разюче переконливо й просто, до жаху просто і ясно, незаперечно вірно…” Ремізів, письменник срібного століття, так відгукнувся про нього: ” З перших книг я полюбив Чехова… але це була любов не та, з якої я читаю Достоєвського або Толстого: Достоєвський діяв на мене до здригання, а Толстому мені хотілося наслідувати в листі й у житті. Чехова я полюбив якоюсь домашньою любов’ю й оповідання його читав напоследок, не пропускаючи ні одного друкованого рядка…”. Я згодна із цією думкою. Чехів не давить своїм життєвим досвідом у бажанні навчити, він легко, натяком, підказує тією або іншою життєвою ситуацією правильний шлях

Ніхто, крім Чехова, мабуть, не зміг би настільки коротко розповісти про настільки многом. І, мабуть, Лєсков був прав, даючи Росії така тверда назва, а Чехов по сьогоденню майстерно вибрав образ і зумів у нього укласти й своє відношення до теорії Толстого, вдачі й положення суспільства, занепад провінції. В одній короткій повісті відбилася вся Росія на момент 80-х-90-х років XIX століття.

Природні здатності Павла Чехова передалися і його п’ятьом дітям: Олександр і Антон стали письменниками, Микола – художником і карикатуристом, Марія – педагогом, а Михайло Чехов – артистом світового рівня (згадаємо хоча б фільм “Сестра його дворецького”, де він блискуче зіграв з Диной Дурбин). Однак у сімейному житті й особливо в комерційних справах Павло Чехов був менш щасливий. Всупереч наполяганням дружини, він віддав синів у парафіяльну Цареконстантиновскую школу, звідки дітей незабаром довелося забрати, оскільки ніяких знань вони не придбали. Правда, Антон не блищав і в гімназії, де восьмирічний курс пройшов за десять років, затримуючись у третьому й п’ятому класах по двох року. Але справа була не в недбайливості. Йому просто ніколи було вчитися

Хлопчик був страшно зайнятий у церковному хорі й батьківській крамниці. І все-таки не будь у житті Чехова церковного хору й співанок – не було б і його дивних оповідань “Мистецтво”, “Святою ніччю”, “Студент” і “Архієрей” з дивною красою простих віруючих душ, із проникливим знанням церковних служб, давньоруського мовлення. Та й стомлююче сидіння в крамниці не пройшло для Чехова безвісти: воно дало йому, за словами И. А. Буніна, “раннє знання людей, зробило його взрослей, тому що крамниця батька була клубом таганрозьких обивателів, околишніх мужиків і афонских ченців”. В 1876 році Павло Єгорович змушений був визнати себе неспроможним боржником і бігти в Москву, куди незабаром перебралася й інша сім’я. Антон був змушений виконувати боргові зобов’язання батька, продаючи речі, що залишилися, і одночасно заробляти на життя репетиторством. Важкі враження дитинства і юності знайдуть пізніше відбиття в оповіданнях Чехова про дітей. Згадаємо хоча б такі його оповідання, як “Ванька”, “Спати хочеться”.

Є в нього також своєрідна серія оповідань про вчителів – “Людин у футлярі”, “Агрус”, “Про першу любов”. Ранні літературні досвіди Чехова пов’язані з рукописним гумористичним учнівським журналом “Заїка” і листами до рідних, де він виявив себе як професійний критик, яскраво й образно розповідаючи про прочитаному й побаченому. Однак своє Майбутнє Антон Павлович вирішив присвятити медицині. В 1879 році, по закінченні гімназії, він одержав невелику стипендію й перебрався до сім’ї в Москву, де й надійшов на медичний факультет Московського університету. Однак грошей на життя не вистачало, і Чехов починає активно співробітничати в журналах: пише невеликі оповідання й посилає їх у різні видання. В 1880 році в журналі “Бабка” з’являються перші публікації його гумористичних оповідань. Він публікує свої гуморески під самими різними, смішними псевдонімами: Балдастов, Брат мого брата, Людина без селезінки, Антонсон, Антоша Чехонте. Літературні заробітки Антона часто виявляються єдиною підмогою в сім’ї, де він незабаром стає главою великого клану. Тому не всі написані їм речі однаково рівнозначні в художнім відношенні. Він пише різні по жанрі добутку: починає з пародій, від яких переходить до гумористичних нарисів і сценок. Друкується Чехов теж у різних виданнях, де приймають його оповідання, але все-таки віддає перевагу журналу “Осколки”, де для нього був створений спеціальний відділ за назвою “Осколки московського життя”. Деякі його оповідання того років одержали дуже гарні відкликання, і серед них – “Анюта”, “Аптекарша”, “Чоловік”. В 1884 році виходить перший збірник оповідань Антона Павловича Чехова, прихильно зустрінутий критикою, – “Казки Мельпомени”, у який увійшли шість оповідань із життя людей театру.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Творчість великого російського письменника Антона Павловича Чехова

Categories: Нові твори

Links