Основні теми в поезії У. Уитмена
(1819-1892) У збірнику віршів “Листи трави” (1855-1891) ідеї об близькості, що очищає людину, до природи прийняли космічний характер. Будь-яка людина й будь-яка річ сприйняті священними на тлі нескінченної в часі й просторі еволюції Всесвіту. Почуття споріднення з усіма людьми й всіма явищами миру виражено за допомогою перетворення ліричного героя в інших людей і неживі предмети. Новатор вільного вірша. Як журналіст, виступав проти расизму, захищав ремісників і фермерів. “Листи трави” залишалася єдиним поетичним добутком, у якому втримується
“Син Манхеттена” – “Пісня про себе”, що входила вже в перше видання “Листів трави” (1855), містить автопортрет людини, що відчуває в собі щиросердечні безмірні сили й наділеного непохитним життєлюбством, що органічно сполучається з вірою в прекрасне теперішнє й велике Майбутнє своєї країни. Уитмен прагнув говорити від імені мільйонів своїх співвітчизників. Поняття “маса”, “народ”, “демократія” для нього
Уитмен засвоїв філософію свого співвітчизника Емерсона, що припускав, що в людини є “сверхдуша”, що більше значний, чим божественний початок. Іншим важливим джерелом ідей, що поетично втілилися в “Листах трави”, були концепції утопічного соціалізму й розуміння історії. Уитмен восславляет єдність буття й рівноправність всіх його форм. Трава, непомітна, але невигубна, як саме життя, виявляється метафорою, що найбільше точно передає пафос його поезії. Ін. вірша автора “Більша дорога”, “Неоцінений новатор”, “Більша дорога”.
“Листи трави” художні-художню-художня-художній-ідейно^-художнє credo У., створювалася в епоху надзвичайно бурхливими й багату соціальними зрушеннями. Вона була поетичною прелюдією до громадянської війни Півночі й Півдня, що розчищала шляхи капіталістичного розвитку
Творчість У. відбиває небувалий прогрес технічної могутності буржуазії, її оволодіння силами природи й, разом з тим, ілюзії американської демократії. У. по суті вважає американську дійсність справді демократичної
Реалізм його поезії не виключає глибокий внутрішньої суперечливості його світогляду. У. сам не знає, куди йому кликати людство: у більші міста з каменю й заліза або в самоту природи
Він оспівує сили природи, переходить до прославляння трудового спілкування з космосом, поетичному матеріалізму. Ми зустрічаємо в нього спроби створення нової релігії. У віршах У. переплітаються індивідуалізм і колективізм, демократизм і містика. У. оспівує матеріальність людського буття, але реалізм його переходить у фетишизм речей, вірші У. перетворюються іноді в каталоги, у перелік речей, зібраних із всіх куточків миру
У. створює образ величезного багатоликого міста з його багатоповерховими будинками й шумним рухом людських юрб. Героєм У. є насамперед він сам, але він не індивідуалізує свого вигляду, у його поезії мало справді суб’єктивної лірики, тому що в собі він зображує середнього американця, помноженого на мільйони. Злиття з колективом “простих особистостей”, злиття з живою природою, віра в безустанний прогрес людської думки визначили повнокровний оптимізм поезії У. Стиль поезії У. – надзвичайно своєрідний, новаторський. Він різко протиставляє себе старої панською-панській-аристократично-панської лит-рі. У. створює новий, вільний ритм вірша, без рими, ритм, однаково вилучений і від звичайного розміряного, розділеного на строфи, римованого вірша й від безладної ритміки розмовного мовлення. Це не камерна лірика, не поглиблення в переживання самотнього “я”, а мовлення, звернене до многим. У. відкидає канони й традиції старої поезії. Він не визнає звичайної поетичної лексики, віддаючи перевагу мові мас
(2 votes, average: 2.50 out of 5)