Основні теми й ідеї лірики А. Т. Твардовского

Поезія Олександра Твардовского стала однієї з яскравих сторінок історії чи росіянцітератури XX. століття. Сама доля цього чолостоліття й поета глибоко символична. А. Твардовский увійшов у літературу в рєредине 20-х років XX століття.

У своїй ранній творчості поет оспівувала нову деревенскую життя, колгоспне будівництво. Одну зі своїх ранніх поем він назвав “Шлях до зциализму”. У його віршах того років явно звучить відмова від вікових традицій: Замість цієї дідівської цвілі З кута буде Ленін дивитися.

Підсумком раннього творчого

періоду поета стала поема “Країна Муравия”. Її герой, Нікиту Моргунок, що мріяв про щастя й свободном праці на своїй землі, зрозумів і осознав, що втілення мрії може бути тільки в колгоспному житті. Читати ці вірші сьогодні, коли відкрилося стільки жорстокої правди про колективізацію, знищення целих сімей, винищуванні кращих, самих розумних і працьовитих хазяїв, страшнувато. Особливо якщо врахувати, що сам Твардовский – син сільського коваля.

Народився він на смоленському хуторі Загір’я. Саме тоді на його батька, умільця й трудівника Тритла Гордійовича Твардовского, і всю сім’ю неждано обрушилося лихо

– вони були раскулачени й заслані на Північ. Про нелегку долю цієї сім’ї, долі типової, осягший багато таких же сімей, сьогодні можна довідатися зі спогадів брата А. Т. Твардовского – Івана, опублікованих кілька років назад. У віршах же сина “кулака” ці трагічні мотиви не знайшли відбиття – він писав так, як в 20-е й 30-е роки від нього вимагали й очікували, можливо, щиро вірячи, що на цьому шляху народ знайде своє щастя.

Поворотними для поета Твардовского стали роки Великої Вітчизняної війни, що він пройшов фронтовим корреспондентом. У військові роки його поетичний голос здобуває ту силу, ту дійсність переживань, без яких неможливо наварта творчість. Вірші А. Твардовского військових років – це й хроніка фронтового життя, що складалася не тільки з героических подвигів, але й з армійського, військового побуту (наприклад, вірш “Армейский швець”), і ліричні взволнованні спогади про рідний Смоленийщине, пограбованої й ображеної ворогамі, і вірші, близькі до народного пісні, написані на мотив “Позарастали стеж ки-доріжки… “. У віршах поета військового років звучить философское осмислення людської долі в дні всенародної трагедії. Так, в 1943 году Твардовский написав вірш “Два рядки”.

Воно навіяно фактом корреспондентской біографії поета: дві строчки із записної книжки нагадали йому про бійця-парубійкові, якого бачив він убитим, лежачим на льоді ще в ту незнамениту війну з Фінляндією, що передувала Великої Вітчизняної. І подвигу він не зробив, і війна незнаменита, але життя йому була дана єдина – через неї-те й осягає художник справжню трагедию всякої війни, передає пронзительное по силі ліризму відчуття не звернимости втрати: Мені шкода тої долі далекої, Начебто мертвий, самотній, Начебто це я лежу… Уже після війни, в 1945-1946 роках, Твардовский створює, може бути, самий значний свій добуток про війну – “Я вбитий під Ржевом”.

Бої під Ржевом бичи настільки кровопролитними в історії війни, що стали її найтрагічнішою сторінкою. Весь вірш – це страстний монолог мертвого, його звертання до живого. Звертання з того світла, обращение, на яке має право лише мертвий, – так судити про живий, так строго требовать від них відповіді. Вірш заворожує ритмом своїхніх анапестів.

Воно задоволено велике по объему, але прочитується на єдиному подиху. Знаменно, що в ньому кілька разів звучить звертання, що сходить до глибоких шарів традицій: традиції древнерусского воїнства, традиції християнської. Це звертання “брати”. У роки війни створена А. Твардовским і сама знаменита його поема “Василь Теркин”.

Його герой став символом російського солдата. Образ Василя Теркина – гранично узагальнений, збірний, народний характер у кращих його проявах. І разом з тим це не абстрактний ідеал, а живий человек, веселий і лукавий співрозмовник. У його образі з’єдналися й найбагатші літературние й фольклорні традиції, і сучасність, автобіографічні риси, що ріднять героя з автором (недарма він смоленский).

Теркин – це й боєць, герой, роблющий фантастичні подвиги, описані із властивому фольклорному типу повествования гіперболічністю (у главі “Хто стрелял?” він із гвинтівки збиває ворожий самолет), і людина надзвичайної стійкості (у главі “Переправа” розказана про подвиге – Теркин перепливає крижану ріку, щоб доповісти, що взвод на правом берегу), і вмілець, майстер на всі руки. Написано поему з тої дивної классической простотою, що сам автор позначив, як творче завдання: Нехай читач імовірний Скаже із книжкою в руці: – От вірші, а все понятно, Усе російською мовою.

Пізніше творчість А. Твардовского, його вірші 60-х років – одна із самих пречервоних сторінок російської поезії XX століття. Досить сказати, що вони витримують таке нелегке для поета сусідство, як вірші А. Ахматовій, Б. Пастернаку, а це під силу далеко не кожному, треба бути дуже більшим художником, щоб не потіряться на такому тлі. Не можна хоча б коротко не сказати про те, що в ці роки поет стає центральної фигурой усього прогресивного, чим була богате літературне життя. Журнал “Новий мир”, головним редактором якого був А. Твардовский, так і ввійшов в історію літератури як “Новий мир” Твардовского.

Ліричний герой пізньої поезії Твардовского – це насамперед мудрий чолостоліття, що міркує про життя, про час. Так, у вірші “Ніколи мені над збій знущатися…” поет затверджує, що головним порятунком людини від лиха становится праця, творчість. Над традиционний темою про поета й поезію чи роздумуєрический герой А. Твардовского пізнього років у багатьох віршах, наприклад у добутку 1959 року “Жити б мені з ловьем-одинаком…

“. І все-таки головна, сатравня хвора для поета тема – тема исторической пам’яті, що пронизує його лірикові 60-х років. Це й пам’ять про загиблим на війні. Їм присвячений вірш, которої сміло можна назвати однієї з вершин російської лірики XX століття: Я знаю, ніякої моєї провини В тім, що інші не прийшли з війни.

У тім, що вони – хто старше, хто моложе – Залишилися там, і не про тім же мовлення, Що я їх міг, але не зумів зберегти, – Мовлення не про те, але все-таки, все-таки, все-таки… Фінал вірша відкриває цілий мир людських переживань, цілу философию, що могла сформуватися в людей, чиє покоління пройшло через настількидо страшних і жорстоких випробувань, що каждий що вижив відчував це як чудо або награду, може бути, незаслужену. Але особенно гостро переживає поет ті етапи вітчизняної історії, які перечеркнулі життя його сім’ї, його батьків. У цьому й пізніше покаяння, і усвідомлення особистої вини, і висока мужність художника. Цієї тіме присвячені такі добутки А. Твардовского, як поема “По праву пам’яті”, цикл віршів “Пам’яті матері”.

У цьому циклі через долю матері людина передає долю целого покоління. Віковий уклад життя оказивается зруйнованим. Замість звичного сільського цвинтаря – неприютний погост у далеких краях, замість переїзду через ріку, символу весілля, – “інші перевози”, коли людей з “землі рідного краю вдалину спровадила пора”.

У поемі, написаної в 1966-1969 роках і опублікованої вперше в 1987 році, поет міркує про долю свого батька, про трагедии ті, хто із самого народження був відзначений як “дитина ворожих кровей”, “кулацкий синок”. Ці міркування знаходять философское звучання, і вся поема звучить застереженням: Хто ховає минуле ревниво, Той навряд чи з майбутнім у ладі… Поезія А. Твардовского – це мистецтво в найвищому змісті слова. Вона ще чекає справжнього прочитання й розуміння


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Основні теми й ідеї лірики А. Т. Твардовского

Categories: Твори з української літератури

Links