Основні теми й ідеї лірик А. Т. Твардовского

Поезія Олександра Твардовского стала однієї з яскравих сторінок історії чи росіянцітератури XX. століття. Сама доля цього чолостоліття й поета глибоко символична. А. Твардовский увійшов у літературу в рєредине 1920-х років У ранній період творчества поет оспівував нове сільське життя, колгоспне будівництво, одну зі своїх ранніх поем назвав “Шлях до социализму”. У його віршах того років відкрито звучить відказ від вікових традицій: Замість цієї дідівської цвілі З кута буде Ленін дивитися.

Підсумком цього періоду стала поема “Країна

Муравия”. Її герой, Микита Моргунок, що мріяв про щастя й вільну працю на своїй землі, зрозумів і усвідомив, що це може бути тільки в колгоспному житті. Читати ці вірші сьогодні, коли відкрилося стільки жорстокої правди про коллективизации, знищенні цілих сімей, истреблении кращих, самих розумних і працьовитих хазяїв, страшнувато. Особливо якщо врахувати, що сам Твардовский – син сільського коваля, що народився в смоленському хуторі Загір’я тоді, коли на батька його, умільця й трудівника Трифона Гордійовича Твардовского й всю сім’ю неждано обрушилося лихо – вони були розкуркулені й заслані на Північ.

Про

нелегку долю цієї сім’ї, судьбе типової, що осягла багатьох, можна довідатися сьогодні зі спогадів брата А. Т. Твардовского Івана, опублікованих кілька років назад. У віршах же сина “кулака” ці трагічні мотиви не знайшли відбиття – він писав так, як у двадцяті й тридцяті роки від нього вимагали й очікували, можливо, щиро вірячи, що на цих шляхах народ знайде своє щастя. Поворотними для поета А. Твардовского стали роки Великої Вітчизняної війни, що він пройшов фронтовим корреспондентом.

У воєнний час поетичний голос його здобуває ту силу, ту дійсність переживаний, без якої неможливо настоящее творчість. Вірші А. Твардовского венних років – це хроніка фронтового життя, що складалася не тільки з подвигів, але й з армійського побуту (наприклад, вірш “Армійський швець”), і ліричні схвильовані спогади про рідну Смоленщину, пограбованої й ображеним ворогами землі, і вірші, близькі до народної пісні, написані на мотив “Позарастали стібки – доріжки…”. У віршах поета військового років звучить і философское осмислення людської долі в дні всенародної трагедії. Так, в 1943 році написаний вірш “Два рядки”.

Воно навіяно випадком з кореспондентської жизні Твардовского: два рядки із записної книжки нагадали йому про бійця-парубійкові, якого бачив він убитим, лежачим на льоді ще в ту, незнамениту війну з Фінляндією, що передувала Великої Отечественний. І подвигу він не зробив, і війна незначна, але життя йому була дана єдинийственная – через неї-те й осягає художникнув справжню трагедію всякої війни, виникає пронизливе по силі ліризму відчуття необоротності втрати: Мені шкода тої долі далекої, Начебто мертвий, самотній Начебто це я лежу… Уже після війни, “в 1945-1946 роках, Твардовский створює, може бути, найдужчий свій добуток про війну – “Я вбитий під Ржевом”. Бої під цим горобудинок були самими кровопролитними в истории війни, стали її найтрагічнішою сторінкою. Весь вірш – це страстний монолог мертвого, його звертання до живого.

Звертання з того світла, обращение, на яке має право лише мертвий – так судити про живий, так строго требовать від них відповіді. Вірш заворожує ритмом своїхніх анапестів, воно задоволено велике по объему, але читається на одному подиху. Прапорительно, що в ньому кілька разів звучить слов, що сходить до глибоких історичних шарів, традиціям давньоруського воїнства, традиціям християнським. Це обращение “брати”. У роки війни створена А. Твардовским і сатравня знаменита його поема “Василь Теркин”.

Її герой став символом російського солдата. Образ – гранично узагальнений, собирательний, народний характер у кращих його проявах. І разом з тим Теркин – це не абстрактний ідеал, а жива людина, вазілий і лукавий співрозмовник.

У його образі зединились і найбагатші літературні й фольклорні традиції, і сучасність, і автобіографічні риси, що ріднять його з автором (недарма він смоленський, та й у памятнике Теркину, що нині намереваются поставити на його рідній землі, зовсім не випадково вирішено позначити портретна подібність героя і його творця). Теркин – це й боєць, герой, роблющий фантастичні подвиги, описані із властивому фольклорному типу повествования гіперболічністю (так, у главі “Хто стріляв?” він із гвинтівки збиває вражеский літак), і людина надзвичайної стійкістки – у главі “Переправа” розказана про подвиг – Теркин перепливає крижану ріку, щоб доповісти, що взвод на правом бережу, – і вмілець, майстер на всі руки.

Написана поема з тої дивної классической простотою, що сам автор обозначил, як творче завдання: Нехай читач імовірний Скаже із книжкою в руці: – От вірші, а все понятно, Усе російською мовою. Пізніше творчість А. Твардовского, його вірші 1950-1960 років – одна із самих прекрасних сторінок російської поезії XX століття. Досить сказати, що вони витримують таких нелегких сусідів, як вірші А. Ахматовій, Б. Пастернаку, а це під силу далеко не кожному, треба бути дуже більшим художникому, щоб не втратитися серед таких талантов.

Не можна хоча б коротко не сказати про те, що в ці роки поет стає центральною фігурою всього прогресивного, чим було богата літературне життя. Журнал “Новий мир”, що редагував А. Твардовский, так і ввійшов в історію літератури як “Алевий мир” Твардовского”. Ліричний герой його пізньої поезії – це насамперед мудра людина, размишляющий про життя, про час. Наприклад, стихотворение “Ніколи мені над собою измиваться…

“, де головним порятунком людини від лиха стає праця, творчість. Над традиційною темою поета й поезії роздумує ліричний герой А. Твардовского в багатьох віршах, наприклад, у добутку 1959 року “Жити б мені з ловьем-одинаком…” И все-таки головна, сатравня хвора тема – тема історичної памяти, що пронизує його лірикові 1950- 1960 років.

Це й пам’ять про загиблим на війні. Їм присвячений вірш, которої сміло можна назвати однієї з вершин російської лірики XX століття: Я знаю, ніякої моєї провини В тім, що інші не прийшли з війни. У тім, що вони, хто старше, хто моложе – Залишилися там і не про тім же мовлення, Що я їх міг, але не зумів зберегти – Мовлення не про те, але все-таки, все-таки, все-таки…

У фіналі вірша – цілий мир человеческих переживань, ціла философия, що могла сформуватися в людей, що пережили стільки страшних і жестоких випробувань, що кожний уцілілий відчував це як чудо або нагороду, може бути, незаслужену. Але особливо гостро переживає поет ті етапи історії, які перекреслили життя його сім’ї, його народителий. У цьому й пізніше покаяння, і осознание особистої провини, і висока мужність художника. Цій темі присвячені такі провинищення А. Твардовского, як поема “По праву пам’яті”, цикл віршів “Пам’яті матіри”.

У ньому через долю матері він рассказивает про ціле покоління. Віковий уклад життя виявляється зруйнованим. Замість звичного сільського цвинтаря – неприютний цвинтар у далеких краях, замість переїзду через ріку, символу весілля, – “інші перевози”, коли людей з “землі рідного краю вдалину спровадила пора”. У поемі, написаної в 1966-1969 роках і опублікованої вперше в нашій країні в 1987 році, поет міркує про долю свого батька, про трагедію тих, хто із самого народження був відзначений як “дитина ворожих кровий”, “кулацкий синок”. Ці міркування знаходять філософське звучання, і вся поема звучить застереженням: Хто ховає минуле ревниво, Той навряд чи з майбутнім у ладі…

Поезія А. Твардовского – це мистецтво в найвищому змісті слова. Вона ще чекає справжнього прочитання й розуміння


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)


Основні теми й ідеї лірик А. Т. Твардовского

Categories: Твори з української літератури

Links