Основна думка й художні прийоми вірша М. И. Цветаевой “Туга за батьківщиною! Давно…”
1. Трагичная доля поетеси. 2. Основний зміст вірша. 3. Аналіз змісту добутку. 4. Використовувані автором мовні прийоми Доля М. И. Цветаевой, гарної жінки й геніальної поетеси, зложилася дуже трагично. Практично відразу після визнання її в період срібного століття поетеса змушена покинути батьківщину, залишаючи занадто багато чого, і емігрувати після великої жовтневої соціалістичної революції 1917 року в Європу. Там вона перебувала тривалий час, перебуваючи практично в повній убогості й забутті.
Тільки наприкінці 30-х роках поетеса вертається
Давно…”. Добуток написаний в 1934 році, тобто в період знаходження в еміграції. Основна тема добутку виведена в першому рядку – це туга людини по батьківщині. Тема ностальгії в цьому вірші розкривається із зовсім особливої сторони. У дев’яти з половиною строфах причаївся глибокий зміст.
Емоційна насиченість добутку просто разюча, і насамперед цей стан найглибшої, що вимотує ностальгії, що огорнула свідомість ліричної героїні й прийняла трохи незвичайні форми. Туга за батьківщиною! Давно Викрита морока! Мені зовсім однаково – Де зовсім самотньої Бути, по яких каменях додому Брести з кошелкою базарної В будинок, і не знаючий, що – мій, Як госпіталь або казарма. Героїні вже однаково, який сприймають її люди.
Їй однаково, де бути самотньої, де – щасливої, адже різниця між цими емоціями вже для неї несуттєва. Між нею й оточуючими людьми височіє величезна крижана стіна відчуження, нерозуміння: Мені однаково, яких серед Осіб ощетиниваться полоненим Львом, з якого людського середовища Бути витиснутої – неодмінно – У себе, в единоличье почуттів. Камчатським ведмедем без крижини Де не ужиться (і не тщусь!
), Де принижуватися – мені єдино. Особливий страх героїня випробовує перед тим, що вона починає як би розчинятися в далекому й чужому для неї просторі, втрачає себе, перестає бути собою: Остовпівши, як колода, Що Залишилася від алеї, Мені все – рівно, мені все – дорівнює, И, може бути, усього рівніше – Рідніше колишнє – усього. Всі ознаки з мене, всі позначки, Всі дати – як рукою зняло: Душу, що народилася – десь.
Явне, але недоговорене, немов вимучене визнання в її тузі, що гризе, по батьківщині, Цветаева виявляє тільки у фіналі добутку. І знову – скільки схованого змісту й емоційного пориву у двох рядках з незакінченим змістом: Але якщо по дорозі – кущ Встає, особливо – горобина… Поетеса використовує рідку фігуру умовчання, що проявляється в многоточии. І саме ця пауза й дозволяє досягти того несподіваного, дивного ефекту, перехопленого від чи подиву, чи захвату, жаху подиху. Горобина символізує залишену автором батьківщину, залишену власну особистість, і два незакінчені рядки краще довгого й докладного визнання в любові передають всю тугу й сум героїні по батьківщині.
Цветаева по праву мала ім’я новатора, тому що сміло вводила в тексти своїх добутків нові, оригінальні, несподівані прийоми. На жаль, її новаторство й геніальність не приймалися довгий час ні сучасниками, ні їхніми послідовниками – вільності в побудові рядків і тематичних композицій відштовхували від її звиклих до класичних розмірів читачів. Часто, як і В. В. Маяковський, Цветаева застосовує неточну риму: “мороку” – “самотньої”, “базарний” – “казарма”, “почуттів” – “тщусь”. Поетеса використовувала й прийом синтаксичного переносу, при якому рядки стають ламкого, розмитими, речення втрачають чіткі обриси: Так край мене не вберіг Мій, що й самий зіркий детектив…
Простір вірша зачаровує читача, немов проникає й у кров, і в розум. Вірш пожвавлюється за допомогою тире й паузи – вони створюють ритмічне биття серця вірша. Улюблений поетесою прийом авторської паузи, зображуваний на листі за допомогою тире, у даному добутку використаний вісімнадцять разів. Потужну експресивність надають знак оклику – їх сім.
Композиційно добуток будується на класичному прийомі контрасту. Отут протиставляються два мири, два всесвіти – одна, у якій героїня змушена тягнути своє животіння сьогодні, описана досить докладно й точно. Друга ж, далека й незбагненна, схована від читача – автор намітив тільки слабкі, тільки-но розмиті контури. Але зараз, сьогодні поетеса оточена вульгарними обивателями.
Вона живе серед “газетних тонн глотателей”, “доильцев пліток”. Вони належать конкретному часу – XX століттю, тоді як героїня поза часом: “А я – до всякого столетья!” Зміст добутку, його звучання стає більше гострим від постійного використання прийому анафори – тричі Цветаева починає речення зі слова “де”. Інверсія, при якій міняється прямий порядок слів у реченні, також приковує до себе увага читача, зачаровує й зачаровує його: Мені однаково, яких серед Осіб ощетиниваться…
Поетеса винаходить і незвичайні метафори й порівняння:, “ощетиниваться полоненим левом”, “камчатський ведмідь без крижини”, “доилец пліток”. Останні, обивателі, описуються Цветаевой з непоясненою злістю й презирством. Яскраві порівняння – “як госпіталь або казарма”, “як колода, що залишилася від алеї” – дозволяють повною мірою передати й холодність чужини, і самітність ліричного героя.
Таким чином, у цьому вірші Цветаева розкриває себе як блискучий, геніальний поет з незвичайним почуттям ритму й найбагатшою фантазією. Контрастна композиція, оригінальні метафори й порівняння, складна ритмічна картина допомагають досягти у фіналі неймовірного емоційного ефекту. У кожному рядку вірша – самотня, неприкаяна, зневірена душа поетеси
(1 votes, average: 5.00 out of 5)