Опис Російської землі в “Слові об полицю Игореве”
Більше восьми століть назад, в 1187 році, було створено “Слово об полицю Игореве” – безсумнівно, самий значний добуток давньоруської літератури, найбільш яскравий у художнім відношенні її пам’ятник. Відкрите вперше російському читачеві лише на початку XIX століття, “Слово…” с тих пор не раз залучало дослідників, читачів, знавців і цінителів древньої російської літератури. За минулі з моменту його відкриття А. И. Мусіним-Пушкіним два сторіччя цей добуток було не раз переведений на сучасну російську мову й продовжує залишатися
И все-таки головне в цьому дивному добутку те, що інтерес до нього обумовлений не тільки науковими завданнями вивчення літератури, але й тим, що “Слово” продовжує хвилювати всі нові покоління читачів, змушуючи захоплюватися його дивною красою й досконалістю. Чому ж цей добуток виявився настільки довговічним, що в ньому близько нам – людям, що живуть уже в XXI столітті?
Давно затвердилася думка про те, що “Слово об полицю Игореве” присвячено не якомусь окремому героєві, як може здатися за назвою, а всій Росіянці землі в цілому. Читаючи
Автор “Слова…” малює великі простори Русі, відчуваючи батьківщину як єдине величезне ціле. Ми бачимо неозорі простори: це великі ріки Дон, Волга, Дніпро, Дунай, це древні міста Київ, Чернігів, Курськ, Переяславль, Новгород, Бєлгород, Галич, Путивль і багато інші, це “сино море” і простори степів – “країни незнаної”. Просторість російської землі підкреслюється одночасністю дії в різних її частинах: “дівиці співають на Дунай, – в’ються голоси через море до Києва”. Діючі особи “Слова..” пересуваються з гіперболічною швидкістю: Всеслав доторкнувся списом до золотого престолу київського, опівночі з Бєлгорода зник у синьої нічній імлі, а ранком зброєю відвернув ворота Новгорода
У таких неозорих просторах і могутність героїв здобуває гіперболічні розміри: галицкий Ярослав підпер гори угорские своїми залізними полками, зачинивши Дунаєві ворота
Не менш грандіозний і пейзаж “Слова…”. Вітер, сонце, грозові Хмари не просто становлять тло, на якому розвертається дія, але й самі беруть участь у ньому: сонце затьмаренням заступає шлях Ігорю, як би бажає відвернути його від згубного для Русі походу на половців, а Донець стелить князеві, що біжить із полону, зелену постіль на своїх срібних берегах, одягає його теплим туманом
Природа з’являється живий і одухотвореної, разом з усім народом батьківщини, що переживає за долю. От чому, як до живих, звертається Ярославівна до вітру, що віє під хмарами, до Дніпра, що плекає Святославови тури, до сонця, у безводному степу истомившему спрагою росіян воїнів
Так до образі Російської землі поєднується для автора “Слова…” її Історія й сучасність, села й міста, ріки й простори степів, а головне – люди, її що населяють, її народ. Автор говорить про мирну працю росіян “ратаїв” – орачів, порушеній усобицами князів, про дружин російських воїнів, що оплакують чоловіків, що впали в битвах за Русь. Він говорить про гору російського народу після поразки Ігоря й про радість, що охопила всіх при поверненні князя
Військо Ігоря – це на просто воїни, це “русичи”. Вони йдуть на половців за батьківщину, з нею прощаються, переходячи границю Русі: “Про Російська земля! Уже ти за пагорбом!” Це прощання з Російською землею в цілому, а не з Новгород-Сіверським князівством, не з Курськом або Спутивлем.
Болем за Російську землю, що роздирається міжусобними війнами, перейняте всі “Слово…”, головна мета якого не тільки розповісти про невдалий похід на половців князя Ігоря, але й показати необхідність єднання всіх російських земель. От чому в образ Російської землі органічно входить і її історія. У зачині автор говорить, що починає “повість цю від старого Володимира до нинішнього Ігоря”. Він веде своє оповідання, “звиваючи слави обоє підлоги цього часу”, постійно звертаючись від минулого до сьогодення, зіставляючи стародавність і сучасність. его дозволяє створити масштабний, об’ємний, протяжний у часі й просторі образ землі росіянці, від століття Троянова, походів Олегових до походу князя Ігоря. Це надає особливу переконливість тим висновкам, які робить автор, вкладаючи у вуста Святослава, у його “золоте слово”, свою заповітну думку про об’єднання російських князів перед особою небезпечного ворога, що загрожує самій Росіянці землі
Так образ Російської землі стає не тільки центральним, але й головним для вираження основної думки добутку. Образ страждаючої батьківщини викликає співчуття до неї читача, збуджує ненависть до її ворогів, кличе російських людей на її захист. Ідея єднання Російської землі, так могутньо й у той же час пронизливо пролунав в “Слові об полицю Игореве”, не втратила своєї важливості й зараз А га любов до батьківщини, що надихнула автора “Слова..”, його віра в неї, відбиті в образі Росіянці землі, для наших сучасників можуть служити зразком щирого, що йде від душі патріотизму
(2 votes, average: 4.00 out of 5)