Олександр Олександрович Блок доповідь про письменника

Чим далі у часі ми відходимо від Блоку, тим ясніше стає, що його поезія – невіддільна частина духовної культури нашого народу. Ми й не підозрюємо, як часто говоримо його віршами, коли хочемо виразити почуття вічної незаспокоєності, оспівати високі пориви й учинки людей. “Спокою немає!”, “И вічний бій! Спокій нам. тільки сниться”, “Про доблестях, про подвиги, про славу”,- читаємо рубрики газет, заголовка романів, епіграфи до віршів і поем, романам і повістям, і не всім відомо, що це – Блок. Він увійшов у наше життя й безіменну славу

своїх віршів, і звучною луною свого імені

Виразно визначив місце Блоку в духовному житті народу й в історії нашої поезії видатний український поет Максим Рильськ: “Є поети, чия творчість входить у наші серця, як безцінний дарунок, з яким ми ніколи не розлучаємося. Серед них – Олександр Блок,- зірка першої величини в сліпуче яскравому сузір’ї російської поезії”.

Художня творчість Блоку охоплює період в 20 років, що збігає з епохою підготовки й здійснення найбільшого революційного перелому. Сам поет визначив своє життя як “шлях серед революцій, вірний шлях”. Однак це був шлях і серед

того, що протистояло революції. Про час, коли протікало дитинство й отроцтво поета, Блок писав у поемі “Відплата” (1900):

У ті роки далекі, глухі У серцях панували сон і імла: Победоносцев над Росією Простяг совині крила, И не було ні дня, ні ночі, А тільки – тінь величезних крив

Як поет, А. Блок остаточно зложився в період революції 1905 року. А потім – “спопеляючі роки” столипінської реакції, імперіалістичної “хамської”, без-образної війни”, распутинщини – “страшний мир” царської Росії,- все те, що дало поетові привід сказати: “Ми – діти страшного років Росії” (“Породжені в роки глухі”). Але знав він і те, що дні старого миру полічені: “Я вірю: нове століття зійде серед всіх нещасних поколінь” (“У вогні й холоді тривог”). Завершує Блок свій творчий шлях натхненними добутками, що оспівують нове століття – початок ери

До сприйняття “музики Революції” поет прийшов здалеку, складними шляхами,- “від відокремленої келії містика до трибуни на народній площі, від молитви перед вівтарем до революційного гасла, кинутого в юрбу. Почав він з того, що прошептав:

Я, отрок, запалюю свічі, Вогонь кадильний бережу, а скінчив – частівкою, яку підхопила вулиця: Ми на горі всім буржуям Світову пожежу роздуємо…

Складність шляху Блоку багато в чому пояснюється його походженням і умовами виховання. По походженню поет належав до верхівки дворянської інтелігенції. Батько його – А. Л. Блок, юрист і філософ, був професором Варшавського університету. Дід з боку матері – А. Н. Бекетов – відомий вчений-ботанік, людина ліберальних переконань, один час був ректором Петербурзького університету, серйозно захоплювався літературною творчістю. Жінки сім’ї Бекетових – бабуся Блоку, тітки, мати – були письменницями або перекладачками. Народившись у Петербурзі, “у ректорському будинку”, дитинство своє Блок провів у маєтку Бекетових Шахматове, в атмосфері широких культурних інтересів і літературної Творчості, і не дивно, що в нього рано виявилися художні здатності. “Складати” я став чи ледве не з п’яти років”,-писав він в автобіографії. У сімох верстах від Шахматова, за “зубчастим лісом”, перебувала садиба великого російського хіміка Д. И. Менделєєва, на дочці якого, Любові Дмитрівні, Блок в 903 році женився

Вся атмосфера, окружавшая Блоку в дитинстві й ранній юності, сприяла вихованню в ньому почуття відрази до вульгарності буржуазного суспільства, до міщанських підробок під культуру, а з іншого боку – прилучала до справжньої культури й мистецтва. Однак майбутній поет виховувався в тепличній обстановці, у відриві від усього того, що лежало за межами сімейного затишку. “Довга замкнутість у самому собі, – писав Блок в автобіографії (1907),- створила відчуженість від людей і миру”, у життя він вступав з “повним незнанням і невмінням повідомлятися з миром” (автобіографія, 1905). Перші вірші Блоку, що склали цикл юнацької лірики – До світла, є ліричним щоденником юнака, що вступає в життя із заздалегідь вирішеним відношенням до неї: самітність, похмурість, традиційна романтичний смуток:

Нехай світить місяць – ніч темна Нехай життя приносить людям щастя, У моїй душі любові весна Не перемінить бурхливої негоди (“Нехай світить місяць…”)

Уже в цих віршах помітний неабиякий талант юного поета, однак у вираженні почуттів він ще тільки учень Жуковського, Фета, а також Лермонтова, у поезії якого Блоку залучав заколотний дух його героя. Однак у той час поезія Лермонтова ще не могла бути сприйнята Блоком у всій її складності, глибині й трагічності: знання життя в юнака не було ніякого. У своїх літературно-критичних виступах Блок усе гостріше порушує питання про суспільну роль літератури, усе різкіше говорить про відрив символістів від народу, про шкоду їхніх добутків. У той же час він виявляє глибоку цікавість до класиків – російської літератури й критики. Саме до цього періоду (1907-1908) ставляться його роздуми про реалістичну літературу, про письменників і критиків революційно-демократичного табору. Цікаві міркування про Н. А. Добролюбове втримуються в статті “Іронія” (1908); недвозначна запис 2 вересня 1908 року: “Мрії про журнал із традиціями добролюбовского “Сучасника”. І відразу: “Распроститься з “Терезами”.

Опираючись на прогресивні традиції російської літератури, Блок приходить до думки про необхідність зв’язку письменника з народом. Він піднімає “питання про зміст, питання, що є за душею в новітніх художників, які підозріло легко опанували формою… До вічної турботи художника про форму й зміст приєднується нова турбота про борг, про належному й недолжном у мистецтві”. Стаття “Три питання” (1908), з якої ми взяли ці висловлення, являє собою надзвичайно важливий документ, що дозволяє судити про погляди Блоку на суспільну роль літератури. Про те, яке значення надавав Блок змісту мистецтва, свідчить і його стаття “Вечора мистецтв” (908). Поет розповідає, як відомий народоволець Н. А. Морозов читав свої вірші. Вони були художньо недосконалі. “Але коли він читав їх, я чув, що він хотів передати ними слухачам, бачив по прийому й по особах аудиторії, що йому вдалося це,- і готовий був сказати (як і тепер готовий), що вірші Н. А. Морозова не тільки можна, а, мабуть, і потрібно читати на літературних вечорах, вірші ж кожного з нових поетів читати не потрібно й майже завжди – шкідливо”.

Говорячи про “нових поетів”, Блок мав на увазі, звичайно, декадентів. Його занепокоєння підсилювалося від того, що серед “нових поетів” були люди талановиті. “Модернізм отрутний, тому що він з мистецтвом”,- відзначає він у записній книжці 6 березня 1904 року. Це ще не свідчить про те, що шлях шукань поета до цього часу завершився. Складність і болісні труднощі пізнання зв’язків між мистецтвом і життям, протиріччя в пізнанні самої дійсності позначалися в його поетичній свідомості й після Жовтня. І все-таки революція 1905 року з’явилася дуже важливим етапом на шляху цих шукань