Образ українського села середини XX століття в оповіданні Гр. Тютюнника “Оддавали Катрю” ГР. ТЮТЮННИК, В. ШЕВЧУК
ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ
ГР. ТЮТЮННИК, В. ШЕВЧУК
Образ українського села середини XX століття в оповіданні Гр. Тютюнника “Оддавали Катрю”
Однією з центральних у творчості Григора Тютюнника була маргінальна проблематика. Він не міг не звернутися до висвітлення цієї проблеми, адже він сам був уродженцем села, який більшу частину свого життя провів у місті. Тому він прекрасно розумів стан людини, яка опиняється між селом і містом. Крім того, письменник турбується і про те, яка ж доля чекає на село, яке кидає молодь.
В оповіданні
До такої думки нас підводить і той очевидний факт, за яким Катря свій вибір зробила свідомо і добровільно, принаймні враховуючи ті умови, що виникли через певні соціальні причини, внаслідок дії яких у рідному
Та й роботи, гідної дівчини, теж у селі не було. Про це дізнаємося із реплік:
“Отаку кралю викохав Степан, – зашепотіли жінки.
-Діва непорочна – й квит…
-І куди наші хлопці дивилися?..
-А що б вона тут робила – до свиней?”
Отже, дівчину розуміють односельчани, діти яких теж, напевно, виїхали із села, бо молоді на весіллі було небагато, та й про друзів Катриних не згадується.
Отже, у новелі відтворена стандартна ситуація, яка неодноразово виникала, vтому числі і з двома старшими сестрами Катрі, що, “теж не дочекавшись сватів у хату, поїхали шукати свого щастя – одна в Сибір, по вербовці, друга на цілину”. і хоч вони “їхали ненадовго, а зосталися назавжди. Повиходили заміж, об – квітчалися дітьми”. Ці обставини викликають відчуття суму і болю, бо, дійсно, діти, які покидають батьківську хату, рідне село, вже більше сюди не повернуться. Не приїдуть і їхні діти. А це має призвести до вимирання села, до зникнення тих віковічних традицій, які споконвіку передавалися од батька до сина й онука, до морального каліцтва душ поколінь прийдешніх. Бо чого ж можуть навчити мати й батько своє дитя, якщо вони самі покинули напризволяще своїх літніх батьків на забутих Богом хуторах?
Степан розуміє, що їм з дружиною забезпечені на старість самотність і безпомічність. Усвідомлює це й Катря, яка тепер уже одруженою остаточно повертається “на Донбас”, тому й “все дивилася й дивилася у заднє віконце, за яким уже ледь бовваніли хати, а коли хутора не стало видно, схилилася чоловікові на груди й заніміла, тільки плечі їй дрібно тремтіли”.