Доля російського села в оповіданні А. И. Солженицина “Матренин двір”

Ім’я Олександра Ісайовича Солженицина ще кілька років назад було заборонено, але в цей час ми маємо можливість захоплюватися його добутками, у яких він демонструє виняткову майстерність у зображенні людських характерів, у спостереженні за долями людей і розумінні їх. Особливо яскраво все це розкривається в оповіданні Матренин двір. З перших рядків оповідання читач довідається начебто б про зовсім непримітне й звичайне післявоєнне життя російського села. Але Солженицин зумів одним з перших визначити в російській літературі другої половини

двадцятого століття коло тем і проблем сільської прози, до цього підніма не або замовчуваних. І в цьому змісті оповідання Матренин двір займає зовсім особливе місце у вітчизняній літературі

У цьому оповіданні автор торкається таких тем, як моральне й духовне життя народу, відношення влади й людини, боротьба за виживання, протистояння особистості суспільству. У центрі уваги письменника доля простої сільської жінки Матрени Василівни, що все життя проробила в радгоспі, але не за гроші, а за палички. Заміж вона вийшла ще до революції й з першого ж дня сімейного життя прийнялася за домашні турботи. Оповідання

Матренин двір починається з того, що оповідач, що був радянський ув’язнений Игнатьич, вертається в Росію зі степів Казахстану й поселяється в будинку Матрени. Його оповідання спокійного й насичений різного роду деталями й подробицями надає всьому описуваному особливу життєву глибину й вірогідність: Улітку 1956 року з курної гарячої пустелі я вертався навмання просто Вроссию.

Матрена Василівна самотня, що втратила на фронті чоловіка, що поховала шістьох дітей жінка. Жила вона одна у великому старому будинку. Строєно все було давно й добротно, на більшу сім’ю, а жила тепер самотня жінка років шістдесяти. Тема рідного будинку, вогнища саме в цьому добутку Солженицина заявлена дуже гостро й виразно.

Незважаючи на всі тяготи й негоди, Матрена не втратила здатності відгукуватися на чуже лихо. Героїня є охоронницею вогнища, однак ця її єдина місія знаходить під пером Солженицина справжню масштабність і філософську глибину. У нехитрому житті Матрени Василівни Григор’євої просвічує та сама непоказна праведність, без якої не може відродитися Росія

Вона дуже багато страждала від радянської влади, все життя працювала не покладаючи рук, але так нічого за свою працю й не одержала. І лише любов і звичка до постійної праці рятували цю жінку від щоденної туги й розпачу. Я помітив: у неї був вірний засіб повернути собі добрий настрій робота. Негайно ж вона або хапалася за лопату й копала картоплю. Або з мішком під пахвою йшла за торфом. А те із плетеним кузовом по ягоди в далекий ліс. І не столам конторським кланялася, а лісовим кущам, так наламавши спину ношею, у хату верталася Матрена вже прояснена, всім задоволена, зі своєю доброю посмішкою

Не нагромадивши багатства й не нажив якого-небудь добра, Матрена Григор’єва зуміла зберегти для навколишню товариську вдачу й серце, здатне до жалю. Вона з’явилася рідкою людиною з безмірно доброю душею, не втратила здатності відгукуватися на чуже лихо. Так, жодна оранка не обходилася без її. Разом з іншими жінками вона впрягалася в соху й тягла неї на собі. Жодним родичам не могла відмовити Матрена у своїй допомозі, навіть якщо в неї самого минулого невідкладні справи. Відсутність усякої користі й прагнення зберегти своє добро приводить до того, що Матрена безмовно віддає Кірі і її чоловікові світлицю, відрізану від старого будинку

Не шкода було саму світлицю, що стояла без справи, як взагалі ні праці, ні добра свого не жалувала Матрена ніколи И світлиця однаково була заповідана Кірі. Але моторошно їй було починати ламати той дах, під якою прожила сорок років… А для Матрени було це кінець життя. У другій частині оповідання читач довідається про молодість Матрени Василівни. Із младих років доля не балувала героїню: не дочекавшись свою єдину любов Фаддея, вона вийшла заміж за його молодшого брата, а коли її улюблений повернувся, він вимовив страшні слова, які Матрена запам’ятала на все життя: …якщо б не брат мій рідний я б вас порубав обох

Образу праведної жінки Матрени в оповіданні протипоставлений Фаддей. У його словах про заміжжя Матрени з його братом відчувається люта ненависть. Повернення Фаддея нагадало Матрене про їхнє прекрасне минуле. У Фаддее ж нічого не здригнулося після нещастя з Матреной, він навіть із деякою байдужністю дивився на її мертве тіло. Катастрофа поїзда, під яким виявилися й світлиця, і люди, її що перевозили, було визначено дріб’язковим бажанням Фаддея і його родичів заощадити на малому, не ганяти трактор двічі, а обійтися одним рейсом

Мало бачила гарного в житті, більше було втрат і страждань: народила й поховала шістьох дітей, чоловік не повернувся з останньої війни… Все Село вирішило, що на Матрене псування. Але людина так улаштована, що не може увесь час тільки страждати й мучаться. Знаходить світлі сторони життя й Матрена. Пенсію дали, нехай невелику, але постійну. Квартирант платить, так від школи додають. Жити б Матрене спокійно хоч на старості років. Так не та доля дісталася

Родичі чоловіка здолали, вимагають віддати світлицю на обзаведення господарства молодим. Не шкода Матрене майна, як ніколи не жалувала для інших, але страшно ламати дах, під якою прожила сорок років. Не зрячи тіснилися в душі героїні неясні передчуття. Якось порушило життя разом зі світлицею. Ходила господарка в ці дні як загублена. А зі світлицею зробили всі по-російському, тяп-ляп, аби тільки відвезти. Людська жадібність привела до трагедії. Так завжди буває: одне нашаровується на інше. Фаддей поскупився гарний ліс дати на сани, тракторист захотів усе в одну ходку відвезти… і загинули люди. Немає Матрени. Убито рідну людину, горестно відзначає автор

Живучи під одним дахом із цією жінкою, не замислювався він, яким чудовою людиною вона була. Тільки тепер став усвідомлювати, що працьовито була, серцева і якось особливо безкорислива. Засуджують її сусіди, не розуміючи, що не недоліки це Матрени, а достоїнства її.

Автор відверто любується мовою героїні, що включає діалектні слова. Дуель, говорить вона про сильний вітер. Псую називає порція. Зберегла ця жінка душу світлу, чуйне серце, але хто оцінить її. Хіба що вихованка Кира так постоялець, а більшості й невтямки, що жила серед них праведниця, прекрасної душі людин! Читаючи оповідання Солженицина, мимоволі думаєш, що те саме що його героїня некрасовским жінкам працьовитим і стійким, на яких мир завжди тримався


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Доля російського села в оповіданні А. И. Солженицина “Матренин двір”

Categories: Нові твори

Links