Образ співака Орфея в поезії Цветаевой
Образ міфічного фракийского співака Орфея, творця музики й віршування, залучав М. Цветаеву своєю трагічною долею, що чимсь нагадувала їй свою власну. У грудні 1921 року, коли створювався цей вірш, душа поетеси розривалася від тривоги не тільки за те, як зложиться її подальше життя – згадаємо, що була майже перервана зв’язок із чоловіком, Сергієм Эфроном, оказавшимся в еміграції,- але й за майбутнє Росії, що роздирає загальною ненавистю, громадянською війною, що Цветаева не розуміла й не приймала. Поняття про звичайне людське щастя було витравлено
“…Не моя провина, що я з рукою По площах коштую – за щастям…” (“Прицвяхована…”, 1920).
Орфей не зумів приборкати свою пристрасть, порушила заборони й назавжди втратив улюблену. Міф про Орфее закінчується загибеллю самого співака. Розгнівані на Орфея за те, що він після смерті Эвридики уникав жінок, вакханки, супутниці бога виноробства Диониса, убили його, а голову й ліру кинули в ріку. Римський поет Овідій в “Метаморфозах”, згадуючи це древнє сказання, писав, що вуста поета продовжували співати свої чудові пісні
“И ліра запевняла: – миру!”
“Так, до острова тому, де слаще, // чим де-небудь – бреше соловей…” – в “Метаморфозах” Овідія знаходимо, що ліру й голову співака хвилі принесли до берегів острова Лесбос; таким чином, Лесбос став, по древньому переказі, спадкоємцем патріарха грецької пісні. Так греки пояснили появу на острові таких найбільших ліриків, як Алкей і Сапфо.
“Не ліра ль минає кров’ю? // Не чи волосся – сріблом?” – у цих питаннях багато особистого. Серце поетеси минає кров’ю, але виливає світло любові й поезії. Пригадується вірш “Розкрила жили неостановимо…”, написане через багато років, але передавальне майже того ж почуття: жертовність і одночасна мучеництво в імена “вінця” краси й добра
“Де осіянні останки? // Хвиля солона,- відповідай!” – можна припустити, що ці рядки передають тривогу за долю Сергія Эфрона.
Таким чином, у долі Орфея простежується лінія життя самої М. Цветаевой з усіма її складностями й болями
У нарисі Марини Цветаевой “Мати й музика” (1934) є такі слова:
“Мати не виховувала – випробовувала: силу опору,- чи подасться грудна клітка? Ні, не подалася, а так пролунала, що потім – тепер – уже нічим не нагодуєш, не наповниш. Мати напувала нас із розкритої жили Лірики, як і ми потім, нещадно розкривши свою, намагалися напувати своїх дітей кров’ю власної туги. Їхнє щастя – що не вдалося, наше – що вдалося!
Після такої матері мені залишалося тільки одне: стати поетом”.
Як бачимо, поетеса свідомо підкреслює роль матері у формуванні й розвитку свого художнього таланта. Від матері до дочки перейшли та тонка здатність розуміти мистецтво, те незвичайне эстетическое чуття й та виняткова любов до всього прекрасного, без яких немислимий щирий художник, неможливий справжній лірик
На що ж варто звернути увагу, створюючи портрет матері Марини Цветаевой?
Марія Олександрівна Мейн (1868-1906) походила з польсько-німецької сім’ї, що обрусіла. Судячи із книги “Спогаду” Настасії Цветаевой – сестри поетеси, її батько, Олександр Данилович Мейн, належав до кола утворених і заможних людей. Мати Марії Олександрівни Мейн, Марія Луківна Бернацкая, народилася й виросла Впольше.
Про її красу, духовн і фізичної, пише й Настасія Цветаева у своїх “Спогадах”, і Марина, що присвятила їй вірш “Бабусі”. Марія Олександрівна виросла по суті без матері (вона “умерла, залишивши дочку дев’ятнадцяти днів”). Вихованням юної Мейн займалися батько, якого вона обожнювала, і швейцарка-бонна. З раннього років вона вражала всіх, хто знав неї, різноманітними здатностями. Музика, живопис, мови… Не випадково її вчителем музьпси була учениця Миколи Рубинштейна – Муромцева, а уроки малювання вона брала в живописця Клодта, автора відомої картини “Остання весна”.
В одному з листів Марина Цветаева, розповідаючи про свою матір, писала: “Захват музикою, величезний талант (такої гри на роялі й на гітарі я вже не почую!), здатність до мов, блискуча пам’ять, чудовий склад, вірші на російській і німецькій мовах, заняття живописом”.
Вийшовши заміж за вдівця Івана Володимировича Цветаева, Марія Олександрівна замінила його осиротілим дітям мати й народила двох дочок – Марину й Настасію
Важко переоцінити роль Марії Олександрівни у вихованні характеру й розвитку таланта майбутньої поетеси. Марина Цветаева, становлячи “Відповідь на анкету”, прислану їй в 1926 році Пастернаком для видання, що передбачалося, Словника революційних поетів, підкреслила, що матері вона зобов’язана всім самим головним у собі: “музика, природа, вірші”. Особливо вона відзначала музичне виховання
Перші уроки музьпси Марія Олександрівна давала Марині сама, а пізніше віддала вчитися в музичну школу В. Ю. Зограф-Плаксиной, у якій велика увага приділяли розвитку слуху й виконавських навичок. Настасія Цветаева писала, що семирічною дівчинкою Марина виступала в учнівських концертах і виявила неабиякий здібності. Позначалася прекрасна домашня підготовка. “Всю класику ми, вирісши, дізнавалися, як “мамине” – “це мама грала…” Бетховен, Моцарт, Гайдн, Шуман, Шопен, Григ… Під їхні звуки ми йшли в сон”.
Як приклад можна привести вірша поетеси “Руан” (1917), присвячене національній героїні Франції Жанні д’арк, і “Роландов Ріг” (1921), що оповідає про героя французького епосу – лицарі Карла Великого, Роландові, що, по переказі, вигин у нерівній сутичці із сарацинами. Ці сюжети відомі учнем з курсів історії й літератури, і тому добутку, їх інтерпретуючі, будуть сприйняті з особливою увагою
(1 votes, average: 5.00 out of 5)