Образ народного співака у творчості Т. Шевченко

Поезії Тараса Григоровича Шевченко відомі усьому світу, тому що з них виникає вся принижена, знівечена Україна. Сам автор виступає як співак, як виразник волі українського народу, недарма він став всіма визнаним українським Кобзарем. А поруч ідуть у поэзиях і старі кобзарі, які своїми піснями підтримували в лихоліття людей, намагалися повернути їм віру в краще життя

Сходить зі сторінок і старий Баляндрасник, що “усюди ходить і на кобзі грає”, і кобзар з “Тарасовой ночі”, що “оспівує аж нещастя сміється”, і кобзар з “Гайдамак”.

Всі вони, не маючи навіть будинку, уміли “тугу розігнати” своїми піснями. Кобзарі розповідають про минуле України, про її голосну славу, про тім “як Січ руйнували”. Вони є народними співаками, тому що співають про минуле українського народу. Із самої глибини душі поллється сумна або весела, героїчна або трагічна пісня, що зачаровує або будить історичну пам’ять слухачів. А вони завжди поруч, тому що хочуть чути правду: “Була колись гетьманщина, И вже не вернеться… Було колись – панували, И більше не будемо!”. Баляндрасник навіть розмовляє з козацькою могилою, тому що там залишилося його

життя, його пам’ять. Всі кобзарі співають про “орлів сизих”, козаках, про те, “де поділася доля-воля”, де “поділося козацтво”. А коли хтось засумує, невтомні руки кобзарів заграють гопака або якусь веселу пісню, щоб особа людей освітила райдужна посмішка. Кобзарі мандрували по країні, збирали новини й співали людям про усім, що знали самі. Вони намагалися передати народу свою любов до рідної землі, свій порив до героїчного минулого: “Над рікою, у чистому полі, могила чорніє. Де кров текла козацька, трава зеленіє”, свій щирий сум за козацькою славою. Раніше вони часто супроводжували козаків у походах, співали, розважали їх, сумували разом з ними. Своїм співом вони начебто захищали їх від невдач, розганяли тугу, піднімали дух. Недарма й Козаки, та й всі люди, так любили й цінували кобзарів

И сам Т. Шевченко залишився в пам’яті народній Великим Кобзарем, поезії якого ще й дотепер хвилюють українців. Успадковуючи кобзарів, він “співає” про рідну Україну, про козацькі походи, про гору, що оселилося на Батьківщині. Розповідає про свої мрії. А всі його мрії пов’язані з нею, з рідною Вітчизною. Ще багато років буде звучати безсмертне слово великого українського Кобзаря. Мені здається, що Кобзар – це голос народу, це душу народу, це пам’ять народу. Це Історія українського народу. А голосу не можна позбавити, душу не можна розтоптати, пам’ять не можна знищити, історію неможливо закреслити. І буде жити, на мою думку, завжди спогад про всіх кобзарів, і про найвідоміший з них – Шевченко. Буде жити, щоб будити в серцях людей безмежну любов до рідної України!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ народного співака у творчості Т. Шевченко

Categories: Нові твори

Links