“Образ літературного героя в комедії “Горі від розуму””

Образ літературного героя, що персоніфікує собою або інший людський тип, створюється автором літературного твору згідно цілям і завданням, що ставляться перед його дітищем. Щоб правильно освітити проблему, позначити можливі исходи її дозволу, авторові необхідно “пожвавити” не тільки головних героїв, але й найбільше повно зв’язати перипетії їхніх доль із другорядними персонажами.

Комедія О. С. Грибоєдова “Горі від розуму”, що коштує на рубежі класицизму й реалізму й лаконічно з’єднала в собі риси обох стилів, є унікальним

зразком для наслідування, тому що тільки Грибоєдов зумів зібрати разом стільки яскравих, самостійних героїв, у яких легко впізнаються найрізноманітніші людські типи

Безумовно, центральною фігурою в комедії є “людина нової формації” Олександр Андрійович Чацкий. Лицар без страху й докору, він наділений Грибоєдовим всіма позитивними, на думку автора, рисами. Чацкий молодий, розумний, европейски утворений, чесний, шляхетний, дотримується прогресивних, ліберальних поглядів. Він гострий на мову й не пропускає нагоди протягом усього дії комедії відпустити кілкий жарт або докір на адресу тих або інших

героїв:

Ну що ваш панотець? всі

Англійського клоба

Стародавній, вірний член до труни?

Ваш панотець отпригал чи своє століття?..

А тіточка? усе дівчиною,

Мінервою? Усе фрейліною Катерини

Першої? Вихованок і мосьок повний будинок?..

Я дивний, а не дивний хто ж?

Той, хто на всіх дурнів схожий;

Молчалин, наприклад…

Чацкий украй негативно ставиться до всіх підвалин і звичаїв “фамусовского суспільства” і не приховує етого. Навпроти, він усіляко намагається продемонструвати свою ворожість, не гребуючи навіть “метанням бісеру перед свинями”:

Що нового покаже мені Москва?

Учора був бал, а завтра буде два.

Той сватався – встиг, а той схибив,

Усе та ж користь, і ті ж вірші вальбомах.

Ах! до воспитанъю перейдемо.

Що нині, також, як издревле,

Клопочуть набирати вчителів полиці,

Числом поболее, ценою подешевше?..

…Тут нині тон такий

На з’їздах на більших, по святах парафіяльним?

Панує ще змішання мов:

Французького з нижегородським?

При всій своїй жовчності Чацкий палкий і не позбавлений романтичних настроїв. Його почуття до Софії, незважаючи на недружелюбно-недружелюбно-підвищений тон всіх бесід двох героїв, насправді чисті й щирі:

Вона! вона сама!

Ах! голова горить, вся кров моя у волненьи.

З’явилася! Немає її! Невже у виденъи?

Не впрямь чи я збожеволів?..

Але основне призначення Чацкого – служити іскрою, з якої займеться полум’я волі. І. А. Гончарів определилподобний людський тип як “сівач того, що пожинають інші”, “провісник нової зорі”. Герой не зрозумілий рішуче ніким, він фактично жертвує собою, але ця жертва суть фундамент, на якому гідні сини батьківщини зведуть будинок щирої справедливості. Головний опонент Чацкого, ім’я якого вже стало загальним, позначаючи недалекість і відсталість, застій і гіпертрофований консерватизм, “самий знаменитий москвич всієї російської літератури”, Павло Опанасович Фамусов, основною турботою вважає всіляке зміцнення свого статусу в соціальних колах Москви. Для цього він наносить різні візити ввічливості:

До Параски Федорівні в будинок

У вівторок кликаний я на форелі…

У четвер я кликаний на погребенье…

.А може, у п’ятницю, а може, і в суботу

Я повинен у вдови, у лікарки, хрестити…

Намагається прослить привітним і гостинним:

Адже тільки тут ще й дорожать дворянством

Так це чи одне візьміть ви хліб-сіль:

Хто хоче до нас подарувати – изволь;

Двері відімкнуті для званих і незваних,

Особливо для іноземних;

Хоч чесна людина, хоч ні,

Для всіх ровнехонько, про всіх готів обід

Дочка бажає видати заміж винятково з матеріальною вигодою, навіть всупереч її власному бажанню:

Ах, матінка, не довершуй удару!

Хто бідний, той тобі не пари…

Фамусов персоніфікує собою той тип людей, які до всього підходять із егоїстичним розрахунком. Вони свято вірять у те, що, подібно планетам, що обертаються навколо Сонця, увесь навколишній світ існує для них і через них. І подібне положення справ у жодному разі не повинне порушуватися. Усякі спроби привнести щось нове сприймаються негативно й підозріло. В устояних панських традиціях Фамусов бачить основу своєї стабільності; погроза ж їй, на думку героя, виходить від навчання й книг:

Ученье – от чуму, ученість – от причина…

…Уже коли зло припинити: Забрати всі книги б так спалити!

Дочка Фамусова Софія Павлівна залишається й донині найбільш спірною й неоднозначною фігурою в комедії. Вона не менш розумна, чим Чацкий, що й не дивно, – адже вони росли й виховувалися разом. Але Софія протистоїть головному героєві від початку й до кінця. Вона, звичайно, належить до “фамусовскому суспільства”, але в ній немає тої зарази, що проникнула в тіла й душі “жагучих до чинів” мешканців Москви. Софія хитра й вивертка (досить згадати, як спритно вона обвела навколо пальця свого папашу, що застав її з Мовчазним), однак її непритомність, причиною якого послужив упалий з коня Молчалин, був обескураживающе правдоподібним:

Ах! Боже мій! упав, убився!

А гіркоту, що нахлинула, і образу від зрадництва Молчалина вона виливала люто й сміло:

Не падлючте, устаньте.

Відповіді не хочу, я знаю вашу відповідь,

Збрешете…

Відстаньте, говорю, зараз

Я лементом розбуджу всіх у будинку

И погублю себе й вас…

Софію Грибоєдов наділив рисами теперішньої жінки, що сполучає в собі несумісне. Саме такі жінки здатні приймати рішення в моменти, по вираженню Ю. Н. Тинянова, “чоловічого занепаду” у суспільному житті. Уособленням підлості й безпринципності в комедії є, без сумніву, Олексій Степанович Молчалин. Головні його якості – “помірність і акуратність” – суть лише пригоже зовнішнє прикриття. Щира ж начинка Мол-Чалина – спритність, хитрість, уміння знайти ключ до кожному “потрібному” людині. Його удавана скромність украй небезпечна. Він не задовольняється малим. За три роки відсутності Чацкого Молчалин, безвісний, безрідний тверской міщанин, став секретарем московського “туза”, одержав три нагородження, чин асессора, що дає право на потомствене дворянство, став коханим Софії. Він незамінний у фа-мусовском будинку, незамінний в “фамусовском суспільстві”:

Там моську вчасно погладить,

Отут у пору картку втре…

Молчалин отримав подібні життєві цінності невипадково. За кілька митей до фінального викриття він дає важливе визнання:

Мені заповів батько:

По-перше, догоджати всім людям без вилучена:

Хазяїнові, де доведется жити,

Начальникові, з ким буду я служити,

Слузі його, що чистить плаття,

Швейцарові, двірникові, для избежанья зла,

Собаці двірника, щоб ласкаво була

Здатним жертвувати собою в ім’я загального блага й справедливості людям Грибоєдов протиставляє тип людей-кар’єристів, для яких головна мета в житті – забратися якнайвище по службовим сходам. І ця мета, на думку таких людей, виправдує будь-які засобу

Другорядні персонажі комедії нітрохи не уступають головним героям у здатності представляти різні людські типи. Скотодумство й тупа пристрасть до чинів з’єдналися в образі полковника Сергія Сергійовича Скалозуба:

А формені є отлички:

У мундирах випушки, погончики, петлички…

Я с вісімсот дев’ятого служу;

Так, щоб чини добути, є багато каналів,

Про їх як щирий філософ я звужу;

Мені тільки б дісталося вгенерали.

Різку зміну сильного тілом, але слабкого духом людини персоніфікує собою новоявлений “подкаблучник” Платон Михайлович Горич:

…Як бачиш, брат:

Московський житель і одружений…

На флейті я повторюю дует

А-Молъний…

Тепер, брат, я не того…

Порожнеча й марність мильної бульки з райдужною оболонкою знайшли відбиття у фігурі Репетилова, що намагається завоювати повагу безглуздим самобичуванням:

Не любиш ти мене, природна справа:

З іншими я й так, і сяк,

З тобою говорю несміливо,

Я жалюгідний, я смішний, я неук, я дурень…

Клич мене вандалом:

Я це ім’я заслужив…

Гості на балі – точнейший фотознімок консервативного збіговиська лицемірних і жадібних представників вищого світла. Без сумніву, головна ідея “Горя від розуму” – протиставлення двох антагоністичних мировоззрений, старого й нового, “дурного” і “розумного”. Однак висловлення О. С. Грибоєдова про власний добуток можна трактувати по-різному. Багато хто з героїв мають розум, кожний – своїм власним, унікальним, характерним для даного людського типу. Вони ж роблять і дурні вчинки. Цінність грибоедовской комедії полягає саме в суперечливості, у необхідності власного переосмислення проблеми, поданої читачеві під гострим соусом соціально-морального конфлікту. Напевно, ближче всіх до істини був О. С. Пушкін, що написав, що єдиним розумним героєм, на який доводиться двадцять п’ять дурнів, в “Горі від розуму” є сам О. С. Грибоєдов