Переказ сюжету комедії Грибоєдова “Горі від розуму”. Дія третє

Скориставшись випадковою зустріччю із Софією, Чацкий намагається одержати відверту відповідь на своє болюче питання. Але Софія ухиляється не тільки від пояснення, але й від самого спілкування із Чацким. Любов Чацкого їй у тягар, вона роняє з досадою: “От знехотя торба звела!” Говорячи, що нібито поспішає до перукаря, вона поспішно розстається із Чацким. Він у здивуванні: “Неужли Молчалин вибраний їй? Розуму в ньому тільки мало; але щоб мати дітей, кому розуму не діставало? “

Входить Молчалин, і між ними зав’язується бесіда. Молчалин

небагатослівно розповідає про те, що кар’єру його рухається успішно, що він уже тричі був нагороджений. Причиною цьому стали два його таланти: “помірність і акуратність”. Він обережно починає повчати Чацкого, як треба поводитися, щоб мати успіх по службі. Радить з’їздити до Тетяни Юріївні, жінці з більшими зв’язками: “Чиновние й посадові – всі їй друзі й всі ” рідні”. Молчалин говорить: “…Частенькотам ми заступництво знаходимо, де не мітимо”, на що Чацкий відповідає: “Я їжджу до жінок, так тільки не за цим”. Також зневажливо він озивається про начальника відділення Фомі Хомичеві:

“Пустейший людина, із самих безглуздих”. Подібні оцінки зустрічають повне неприйняття Молчалина, якому треба твердому правилу: “У мої лета не повинне сміти своє судження мати”.

Після розмови Чацкий переконаний, що Софія не може любити такої незначної людини

Увечері в будинок Фамусова починають з’їжджатися гості. З перших – молода дама Наталя Дмитрівна і її чоловік Платон Михайлович. Платон Михайлович – давній приятель Чацкого, але одруження повністю змінило його характер. Потрапивши під каблук своєї дружини, він став вести малорухомий спосіб життя, піклуючись насамперед про своє здоров’я. Приятель із жалем згадує колишнє “славне життя” і обіцяє Чацкому, що той, женившись, обов’язково згадає його: “Від нудьги будеш ти свистіти те саме”.

Софія, розсерджена Чацким і бачачи в ньому причину свого “жахливого розладу”, роняє в розмові з одним з гостей, що, на її думку, Чацкий збожеволів. Бачачи, що її співрозмовник відразу їй повірив, вона заздалегідь радується наслідкам, які буде мати поширення цього слуху: “А, Чацкий! Любите ви всіх у блазні виряджати, завгодно ль на собі примірити!” Звістка про божевілля Чацкого переходить із вуст у вуста, швидко поширюючись серед гостей. Один Платон Михайлович не вірить слухам, говорить, що для нього все це досить сумнівно. Тоді в справу втручається Фамусов, рішуче заявляючи, що це саме він першим помітив розлад розуму в Чацкого.

Про Чацком починають говорити неймовірні речі: он-ді п’яниця із младих років, здатний пити пляшками й бочками. Фамусов, однак, переконаний, що пристрасть до вина – невелике лихо для чоловіка

Дія четверте

Приїжджає Репетилов. Він тільки що з Англійського клубу й преувеличенно радується зустрічі із Чацким. Репетилов розповідає Чацкому, що знається з умнейшими людьми, які збираються на таємні збори свого суспільства: “По четвергах. Секретнейший сполучник…” Там з жаром обговорюється “державна справа”, але воно “от бачиш, не дозріло”. Чацкий цікавляться, чому змовники “біснуються стільки”, а на відповідь Репетилова: “Шумимо, братик, шумимо”, зауважує: “Шумите ви? і тільки?” Після відходу Чацкого Репетилов продовжує розмова, цього разу зі Скалозубом. Але того дошкулити нелегко. Скалозуб рішуче заявляє Ре-петилову, що його “ученістю” “не обморочиш”, що він готовий їм “фельдфебеля у Вольтери” дати: “Він у три шеренги вас побудує, а пискніть, так миттю заспокоїть”.

Коли Репетилову розповідають про божевілля Чацкого, він ставиться до цього з недовірою. Гості навперебій починають його переконувати, що не можна думати, “проти всіх”, що Чацкого “давно б замкнути пора”, що “він просто якобінець”. Чацкий, що перебував поруч, у швейцарської, випадково стає свідком цієї розмови. Він дивується, як могла зложитися така безглузда(плітка. Він бачить, як одні з гостей радуються такому повороту справи, інші співчувають. Чацкий ховається за колону, а на другому поверсі з’являється Софія. На сцені – Молчалин і Ліза. Софія й Чацкий чують їхню розмову. Молча-лин заигрцвает з Лізою, говорить їй компліменти. Він зізнається, що не бачить у Софії нічого завидного й радий був би випробовувати до неї хоч половину того, що почуває до Лізи. Надходити інакше Молчалин не вміє, тому що в житті його направляють батьківські наставляння:

“…догоджати всім людям без изъятья Хазяїнові, де доведется жити, начальникові, з ким буду я служити, Слузі його, що чистить плаття, Швейцарові, двірникові, для запобігання зла, Собаці двірника, щоб ласкаво була”.

У той момент, коли Молчалин намагається обійняти Лізу, з’являється Софія. Бачачи, що він викритий, Молчалин кидається на коліна, благаючи про прощення. Але Софія невблаганна: вона вимагає, щоб Молчалин цієї ж уночі покинув будинок Фамусова. Входить Чацкий, і тепер уже Софія намагається виправдатися переднім, пояснюючи свою провину підступництвом Молчалина. У кімнату вбігає Фамусов, супроводжуваний юрбою слуг. Він бачить Софію й Чацкого наодинці й вирішує, що в них таємне побачення. У нестямі від люті, Фамусов сварить слуг, які не дослишали, не догледіли, допустили все що происшли, Лізу, що “вивчилася коханців зводити”. Він обіцяє послати Софію з Москви “у Село, ктетке, у глухомань, у Саратов”, вимагає, щоб Чацкий ніколи не з’являвся більше в його будинку, загрожує скаргами “у Сенат”, “міністрам, государеві”. З його слів Чацкий довідається, що саме Софія пустила слух об його божевіллі

Після деякого мовчання Чацкий говорить:

“Не опам’ятаюся… винуватий, И слухаю, не розумію,

Начебто усе ще мені пояснити хочуть, Розгублений думками… чогось очікую. Сліпий! я в кому шукав нагороду всіх праць! Поспішав!., летів! тремтів! от щастя, думав, близько. Перед ким я давиче так жагуче й так низько Був марнотрат ніжних слів! А ви! про Боже мій! кого собі обрали? Коли подумаю, кого ви зволіли! Навіщо мене надією затягли? Навіщо мені прямо не сказали, Що все минуле ви перетворили в сміх?!

Геть із Москви! сюди я більше не їздець Біжу, не оглянуся, піду шукати по світлу, Де ображеному є почуттю куточок!.. Карету мені, карету!”

Після від’їзду Чацкого Фамусов говорить, що тепер переконано в розладі його розуму, але його турбує насамперед суспільна думка:

“Ну що? не бачиш ти, що він з розуму зійшов? Скажи сурьезно: Божевільний! що він отут за нісенітницю молов! Низькопоклонник! тесть! і про Москву так грізно! А ти мене зважилася вморити? Моя доля чи ще не жалюгідна? Ах! Боже мій! що стане говорити Княгиня Марья Алексевна!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ сюжету комедії Грибоєдова “Горі від розуму”. Дія третє

Categories: Скорочені твори

Links