Переказ сюжету комедії Грибоєдова “Горі від розуму”. Дія перше й друге

Дія перше. Дія відбувається в будинку Павла Опанасовича Фамусова, великого сановника, що керує в казенному місці. Ранок, вітальня. Служниця Ліза прокидається в кріслі. Дочка Фамусова Софія захоплена Олексієм Степановичем Молчалиним, секретарем батька, що живе в їхньому будинку, напередодні в них було побачення, і Лізі доручено стежити, щоб їх не застали вдвох. Софія цікавиться, котра година. Щоб переконати панянку, що закоханим настав час розходитися, Ліза перекладає стрілки годинника

З’являється Фамусов, він заграє з Лізою. Ліза намагається

образумить його, говорячи, що може ввійти Софія. У цей час Софія кличе Лізу, і Фамусов тихо йде. Ліза, залишившись одна:

“Ах! від панів подалей. У них лиха собі на всяку годину готов, Мини нас пущі всіх сумів И панський гнів, і панська любов”.

Входять Софія з Молчалиним. Ліза докоряє їх за те, що вони затрималися, на це Софія відповідає: “Щасливі годин не спостерігають”. Ідучи, Молчалин зіштовхується з Фамусовим. Фамусов здивований, дивуючись, чому Молчалин тут так рано. Молчалин намагається сказати, що йде із прогулянки, але Фамусов радить йому “для прогулянок подалі виб – 1 рать завулок”.

“Кузнецький міст” і “вічні французи” – от що, на його думку, розбестило нинішню молодь (у ті часи на Кузнецьком мосту було багато модних магазинів, що належать французам). Він корить Молчалина, уважаючи себе не без підстави його благодійником:

“Безрідного пригрів і ввів у моє сімейство. Дав чин асессора й взяв у секретарі; У Москву переведений через моє содейство; И будь не я, коптів би ти у Твері”.

Фамусов веде Молчалина із собою розбирати паперу, мимохідь зауважуючи: “Агов мене, що справа, та не справа, звичай мій такий: підписаний, так із плечей геть”. Софія й Ліза залишаються вдвох. У їхній розмові згадується никнути^-ник-полк^-никнув Скалозуб, якого, за словами Лізи, Фамусов охоче бачив би своїм зятем: “і золотий мішок, і мітить у генерали”. Але Софія повна до нього зневаги: “Він слова розумного не виговорив сроду. Мені однаково, що за нього, що у воду”. Ліза погоджується з нею й говорить, що більше всіх “чутливо, і весел, і гострий” друг дитинства Софії Олександр Андрійович Чацкий. Вони разом росли й виховувалися, але потім Чацкий відправився мандрувати, і вже три роки невідомо, де він перебуває. Софія заперечує Лізі: “…ах, якщо любить хто кого, навіщо розуму шукати і їхати так далеко?”

Розмова перериває слуга, що доповідає про приїзд Чацкого. Чацкий кидається до Софії, з жаром цілує їй руку. Він так поспішав до неї, за сорок п’ята година проїхала більше семисот верст і розчарований холодним і байдужим прийомом, що він зустрів. Софія запевняє Чацкого, що рада йому. “Блаженний, хто вірує, тепло йому на світі”,- зауважує Чацкий. Софія розпитує його: “Що значить бачити світло! Де ж краще?” Чацкий: “Де нас ні”. Він говорить: “Коли ж постранствуешь, відвертаєш додому, і дим Батьківщини нам солодкий і приємний”. Входить Фамусов. Він здивований несподіваною появою Чацкого, просить розповісти про подорож. Чацкий повний думками про своєму. “Як Софія Павлівна у вас покращала!” – говорить він розсіяно. Він примчався сюди, не заїхавши додому, тому прощається з Фамусовим, обіцяє повернутися через годину й розповісти всі подробиці своєї подорожі. Зі словами “Какхороша!” він залишає будинок Фамусова. Залишившись один, Фамусов ворожить, хто ж обранець Софії – Молчалин або Чацкий (“Чтоза комісія, Творець, бути дорослої дочки батьком”).

Дія друге

Фамусов диктує слузі Петрушці список справ на майбутній тиждень: у вівторок – обід(“Їли третя година, а в тридня не звариться”), у четвер – погребенье, тоді ж, “один вуж до одному, а може в п’ятницю, а може й у суботу” – крещенье дитини, що, за його розрахунками, повинен народитися “у вдови, у лікарки”.

Входить Чацкий. Він як і раніше повний думками про Софію. Фамусов цікавиться, чи не надумав Чацкий женитися на його дочці. Він ставить йому умови, на яких могла б піти мовлення про його сватовстве:

“…по-перше не дурій, Именьем, брат, не керуй помилково, А головне, поди-ка послужи” – і одержує відповідь: “Служити б рад, прислужуватися нудно”.

Фамусов, повчаючи Чацкого, вимовляє монолог про свого покійного дядька Максимові Петровичеві, що зробив успішну кар’єру: “не те на сріблі, на золоті едал”, “весь в орденах”. “Коли ж треба підслужитися, і він згинався вперегиб”. Найвища увага й монархові милості дядько завоювала завдяки одному випадку. Один раз він оступився й упав, “так так, що ледве потилиці не пришиб”. Це викликало посмішку імператриці. Тоді кмітливий придворний упав другий раз “вуж навмисно. А регіт пущі, він і в третій так само точно”.

Слова Чацкого лякають Фамусова: “Він вільність хоче проповідати”, “Так він влади не визнає!” За такі слова, уважає Фамусов, Чацкого не випливало взагалі пускати в пристойне суспільство. Входить Скалозуб, відносинами з яким Фамусов, видимо, дорожить і якого люб’язно приймає. З розмови зрозуміло, що Фамусов прагне на службі оточувати себе винятково родней. Він зізнається, що в нього “служащие чужі дуже рідкі; усе більше сестрині, своячки дитинки”. Один тільки Молчалин йому не родич:

“Як станеш представляти до крестишку чи, до містечка, Ну як не порадеть рідному чоловічкові!..”

Скалозуб зайнятий думками про свою кар’єру: його щастя у вакансіях, які відкриваються тому, що “старших виключать інших, інші, дивишся, перебиті”. Ціль свого життя він визначає так: “Мені тільки б дісталося в генерали”. Розуміючи, що в Скалозуба генеральський чин не за горами, Фамусов метушиться довкола нього, натякає, що “пора мовлення завести про генеральшу”, маючи на увазі свою дочку. Скалозуб відповідає: “Женитися? Я нітрохи не ладь”. Фамусов знайомить Скалозуба із Чацким. Скаржиться на те, що Чацкий відмовляється від служби, не бачить у ній користі й що поводження таких людей, як Чацкий, зустрічає загальний осуд. У відповідь на це Чацкий вимовляє:

А судді хто? чиНе ці, грабіжництвом багаті? Захист від суду в друзях знайшли, у спорідненні Чудові соорудя палати,

У кімнату з лементом: “Ах! Боже мій! упав, убився!” – вбігає Софія. Вона кидається до вікна й зомліває. Виявляється, Молчалин невміло сідав у сідло й коня його скинула. Чацкий і Ліза приводять Софію в себе. Незабаром з’ясовується, що нічого страшного не відбулося. Скалозуб називає Молчалина “жалюгідним їздцем”. Софія турбується про здоров’я Молчалина. Він дорікає її за зайву відвертість: адже вони не одні (“Ах! злі мови страшнее пістолета”). Коли Софія йде, Молчалин заграє з Лізою, запевняючи, що любить панянку тільки “за посадою”. А Чацкий у розгубленості. Він не може зрозуміти, чому падіння Молчалина так схвилювало Софію


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ сюжету комедії Грибоєдова “Горі від розуму”. Дія перше й друге

Categories: Скорочені твори

Links