Новий період у творчості Гете
Наступною сходинкою у творчому становленні митця став “веймарський класицизм” – таку назву дістала спільна діяльність Гете й Шиллера з реалізації програми естетичного виховання народу. Обидва поети покладали надію на виховну роль мистецтва, сподівалися навчити людину “бути чистою серед навколишнього бруду, бути вільною в абсолютному рабстві”, щоб “щедра мить не застала покоління людей непідготовленими” до того часу, коли буде змінено недосконалий суспільний лад.
Подорожуючи Італією, Гете захоплюється класицизмом.
Найбільшим художнім досягненням “веймарського класицизму” стали роман Гете “Роки науки Вільгельма Майстера” (1796) та його поема “Герман і Доротея” (1798). Працюючи над цими творами, Гете наполегливо шукав форму, яка б дозволила поєднати ідеальне з реальним, гуманістичний ідеал із жорстокою дійдністю. У поемі “Герман і Доротея” поет використав класицистичний закон “трьох єдностей”, який до того
Ніколи не вживався в епічній поемі, але розширив межі часу і простору.
Обидва поети докладали чимало зусиль для розвитку нового напряму, але їхня просвітницька діяльність, так само як і захоплення Гете ідеями штюрмерства та державними справами, не принесла відчутних практичних результатів. І Гете, з його ясним розумом та проникливим поглядом, змушений був визнати, що мистецтво не здатне серйозно вплинути на життя суспільства.
Естетичні погляди Гете не відповідають традиційним хронологічним рамкам, якими в сучасному літературознавстві зазвичай відмежовують одне від одного різні літературні напрями – класицизм, сентименталізм, романтизм. Гете йшов своїм шляхом, відмінним від загального.