Образ Фауста у творчості Й. В. Гете та О. С. Пушкіна

Творчий дух Фауста лине до нас із загадкових і химерних віків Середньовіччя і Відродження, коли людина пройнялася вірою у свою всемогутність, озброївшись силами таємничої науки алхімії, шукала філософський камінь, за допомогою якого збиралася перетворити будь-який метал на золото, шукала “еліксир життя”, щоб повернути собі молодість. У цей час з`являються перекази про магів і чорнокнижників, які продавали душу дияволу, щоб той допоміг осягнути таємницю буття.

Одна з найпопулярніших легенд Середньовіччя – легенда про доктора Фауста,

яка виникла навколо історичної особистості, що вразила уяву народу.

Фауст – особа історична, про що свідчать численні спогади його сучасників. Він жив на межі 15 і 16 століть, мав ім`я Йоган-Георгію згідно з католицьким і лютеранським звичаєм, прізвище Фауст. Вчені по різному пояснюють походження його прізвища. Одні стверджують, що воно походить від німецького Faust, що в перекладі означає кулак. інші вбачають в ньому псевдонім, утворений від латинського Faustus – щасливий. Цей псевдонім підкреслював успішний характер діяльності вченого, мага, астролога, віщуна. Сам Фауст називав себе і лікарем і хіромантом. Отже,

точки зору лютеранської церкви він прагнув недозволених знань, а значить заслуговував засудження, був грішником, бо з точки зору людини того часу ці знання можна здобути тільки в союзі з дияволом. Письмові джерела повідомляють також, що Фауст був професором, читав лекції в різних університетах, мав учнів – послідовників. Ще за життя вченого про нього ходили різні розповіді про його вчинки, в яких вбачали щось незвичайне, фантастичне.

Загинув Фауст внаслідок несподіваної катастрофи, яка вразила сучасників. Передбачають, що це був вибух у лабораторії вченого. Історичний Фауст помер близько 1540 року. Ця остання подія в житті вченого надала подальшого імпульсу розвитку легенди. Фауст стає популярним улюбленим героєм народної легенди. Його образ в легенді несе на собі відбиток часу. Він людина, яка заради знання готова знатися і з нечистою силою, і тому вкінці легенди диявол забирає Фауста до пекла. Водночас він типовий представник епохи Відродження, сміливий і безстрашний шукач таємних знань і заборонених шляхів отримання цих знань.

Як відомо, найбільш яскраві, глибокі, художньо довершені образи створені фольклором, наприклад Геракл, Прометей, Микула Селяникович, Василиса Прекрасна, Петрушка, до них належить і Фауст. Всі ці герої гармонійно поєднували думку і почуття.

Головна суть фаустівського сюжету – жага безмежного знання, допитливість, свобода духу – приваблювала багатьох письменників наступних епохи зумовила світову популярність образу Фауста.

Нижче в роботі ми намагатимемося з`ясувати питання, як легенда про Фауста трансформувалася в творчості Й. В. Гете і О. С. Пушкіна, видатного німецького просвітника і класика російської літератури. Відомо, що на О. С. Пушкіна трагедія “Фауст” справила неабияке враження, і поет у 1825 році пише вірш “Сцена із Фауста”. Один російський мандрівник познайомив з ним Й. В. Гете, і той послав Пушкіну О. С. в подарунок своє перо, яким писав “Фауста”.

Гете з його тонким сприйманням старовини, відчув красу та значимість цього сюжету ще в юності. Письменник віддав основній книзі 62 роки свого життя. Безперечно, Гете знав не тільки легенду про Фауста, а й літературні обробки. Використав він також і легенду про Симона-мага. Гете знайшов простий спосіб, як поєднати ці два сюжети: Мефістофель омолоджує вченого і перетворює його на юнака. Такий задум, за словами німецького письменника Томаса Манна, міг народитися тільки “з юнацького ритму крові” поета. Гетевський Фауст мало чим схожий зі своїми праобразами. Він наділений рисами людини не Середньовіччя, а епохи Відродження. Мабуть, тому вся культура нової доби була визначена Шпенглером,

Як “фаустівська”.

Твір складається з Посвяти, Театрального вступу, Прологу та двох частин. В “Пролозі на небі” показується зустріч Господа та його архангелів із Мефістофелем, яка набуває символічного значення. Основний предмет розмови – це людина. Хто вона така? Яке іі місце в світі? У пролозі Господь утверджує силу людської особистості, іі здатність до розвитку, пошуку смислу життя, хоча погоджується, що вона не досконала. Саме такою людиною Бог уявляє Фауста. Але Господь також не визнає Мефістофеля як уособлення зла, і це підтверджують його слова :

Таким, как ты, я никогда не враг.

Из духов отрицания ты всех мене

Бывал мне в тягость, плут и весельчак.

Из лени человек впадает в спячку.

Ступай, расшевели его застой,

Вертися пред ним, томи и беспокой

И раздражай его своей горячкой.

Цими словами Господь дав волю Фаустові у виборі між ним і дияволом, знаючи, що сильна, мисляча людина завжди сумнівається, але сама доходить до бажаних висновків. Зустріч з Мефістофелем такій людині лише допоможе вибратися зі своїх протиріч. Мефістофель навпаки говорить про мізерність людську, яка не дозволяє людству наблизитися до вершин духу. Що є людина на землі – “божествене створіння”, яке прагне істини, чи “тварина із тварин”? Це головна проблема прологу, що визначає ідейний зміст трагедії “Фауст”. На відміну від трагедії легенда не має такого прологу.

Образ Фауста у поемі уособлює все людство, але попри цьому він не є ідеальною особистістю. Фауст не задоволений знаннями. якими він володіє і прагне більшого. Саме в такі хвилини він звертається до Бібліі і починає іі перекладати, але не погоджується з першими ж словами. Відчай героя настільки великий, що він вирішує покінчити життя самогубством.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Фауста у творчості Й. В. Гете та О. С. Пушкіна

Categories: Шкільні твори

Links