Новаторство прози Ернеста Хемiнгуея
Найвидатнiшим представником так званого “втраченого поколiння” не випадково вважається Ернест Хемiнгуей. Життєвий досвiд його був рiзноманiтним, вiн був учасником Першої свiтової вiйни, враження вiд якої стали його першим унiверситетом життя i вiдбилися на усiй його творчостi (у багатьох, особливо раннiх його творах, вiдчутнi автобiографiчнi моменти). Хемiнгуей довго працював журналiстом, був свiдком великої економiчної кризи та iншої, греко-турецької, вiйни, а також вiдвiдав багато рiзних країн. Вiн порiвняно мало жив у США i мало писав про цю державу,
Головною темою його ранньої творчостi було зображення людей, що втратили вiру в суспiльство, в iдеали, у власнi сили або можливiсть знайти щастя. Художньою особливiстю раннiх творiв Е. Хемiнгуея було використання модернiстських прийомiв, насамперед таких, як “потiк свiдомостi”, але поступово письменник створював власний, самобутнiй творчий
Хемiнгуей детально описував найдрiбнiшi змiни настроїв, бажань та вiдчуттiв героїв творiв, але уникав зображати великi почуття – не тому, що у них не вiрив, а тому, що їх у своїх сучасникiв не змiг знайти.
Три твори – “I сходить сонце”, “Прощавай, зброє!” та “Старий i море” – є вiдображенням рiзних етапiв творчого росту Хемiнгуея, еволюцiї його художнiх принципiв. Теми двох перших цих романiв схожi, вiдрiзняється саме їх розкриття.
Герой “I сходить сонце” – журналiст Джейк Барнс, пiсля тяжкого поранення на Першiй свiтовiй вiйнi шукає забуття в алкоголi, вiн любить Брет Ешлi, але наслiдки поранення не дозволяють йому знайти втiху в коханнi. Вiн, скалiчений вiйною фiзично i морально, не може злитися з оточуючими його людьми, але тi також не знають сенсу життя. Вислiв “втрачене поколiння” винесено в епiграф саме цього роману, що був своєрiдним манiфестом раннього Хемiнгуея. Пiдтекст роману поки що легко розшифровується. Манера письма вкрай фактографiчна.
У романi “Прощавай, зброє!” питання про скалiченi вiйною людськi душi та долi “втраченого поколiння” ставиться ширше. Вiйна тут – дещо бiльше, нiж стихiйне лихо, поява “втраченого поколiння” пояснюється соцiальними причинами, але не зводиться до них. Герой роману, Генрi, спочатку переповнений патрiотизмом, фронтовi подiї вiдкривають йому очi, на те, що красивi розмови насправдi прикривають масове вбивство, цiлi якого дуже далекi вiд iдеалiв справедливостi, а безглуздiсть не має меж. Вiн розмiрковує: “…нiчого священного я не побачив, i те, що вважали славетним, не заслуговувало на славу, i жертви дуже нагадували чикагськi бойнi, лише м’ясо тут просто заривали в землю”. Вiн наважується на протест i кидає зброю, а це знов не вихiд, а крок до нової трагедiї… Кожен вчинок героя випливає з попереднiх обставин, i, в свою чергу, стає пiдставою його подальших дiй. Дослiджуються не окремi причини – причини причин.
Пiдтекст у цьому романi глибший, символiка – органiчнiша, реа-лiстичнiсть узагальнення просто вражає. Сам Хемiнгуей реалiзовує нове творче кредо – “створювати, замiсть того, щоб описувати”. Але це не означає вiдмову вiд любовi до фактiв, його творчий доробок лишається лiтературою фактiв протягом усього життя. Просто факти дiй або вчинкiв збагачуються символiчним навантаженням, а причини, обставини i навiть узагальнення встають з ними в один ряд, також як беззапе речнi життєвi факти, але дещо iншого роду.
Повiсть “Старий i море” є одним з останнiх завершених творiв цього письменника, своєрiдним пiдсумком творчостi й свого роду вершиною його роздумiв про сенс життя. Жанрово це – повiсть-притча. Те, що ранiше поставало у виглядi питання, звучить тут вже як вiдповiдь, але настiльки алегорична, що кожен читач сприймає її змiст вiдповiдно до свого власного досвiду. Образ старого Сантьяго водночас є образом звичайного бiдного рибалки й образом певної системи моральних цiнностей, до якої виявляється байдужим сучасний свiт. Детально й реалiстично описане море також не лише географiчний об’єкт – це й вiчнiсть, i сила природи. Символiчний i сам сюжет: зовнi вiн простий, але навiть факто-графiю подiй можна розглядати як багатозначний образ.
Але питання про сенс буття людини завжди було нарiжним каменем фiлософiї, i тi письменники або митцi у широкому значеннi цього слова, що виявилися здатними художньо переконливо дати на нього власну вiдповiдь заслуговують на те, щоб їхнi iмена залишились в лiтературi назавжди. Це цiлком справедливо щодо творчостi Е. Хемiнгуея, якого ще називають легендою американської лiтератури.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)