Новаторство п’єси “97”

Відомий літературознавець Н. Кузякіна відзначала, що М. Куліш розумів побудову соціалізму “як здійснення мрії про справедливе суспільство, в якому особистість розкривається в кращих своїх якостях”.

Отже, розкриття найкращих рис особистості – сенс будь-яких історичних перетворень. На жаль, життя іноді спростовує цю думку. У п’єсі “97” М. Куліш звертається до трагічних подій років голоду в Україні.

Драматичний твір є художньою панорамою років холокосту в Україні. Це твір глибоко правдивий. У ньому розповідається про події

жорстокої післяреволюційної дійсності – голод, людоїдство, самосуд. Це і є новаторством письменника, який віддзеркалив напруженість ситуацій, що виникали між двома групами дійових осіб – сільською біднотою (Мусій Копистка, Іван Стоножка, Орина, Ларивон та ін.) та заможниками-глитаями (Гиря, Годований).

У центрі твору – реалізація рішення обміняти церковні цінності на хліб для голодуючих. Представники сільради та комнезаму вирішили не скликати зборів, а підписати ухвалу, обійшовши хати голодуючих. 97 зі 189 незаможників підписало документ. Це і стало зав’язкою твору.’Наступні події посилюють

напруженість ситуації, загострюється основний конфлікт твору.

Перед читачем постають страшні картини страти збожеволілої старчихи Орини, глухонімого Ларивона. Письменник майстерно відтворює шаленіючу від крові юрбу, що є найнебезпечнішою силою, бо панує над нею звіриний інстинкт. Увесь твір пронизує трагічне світобачення і світосприймання. Це теж є новаторським підходом до зображуваних подій. В авторській концепції того часу село зображено без прикрас, без спрощення, в складній ситуації голоду.

Варті уваги й колоритні образи п’єси. Якщо представників народних мас автор змальовує відданими справі революції, здатними на самопожертву, то глитаї вражають байдужістю, відвертим презирством до трудящого люду. За допомогою показу персонажів М. Куліш передає складність боротьби. Секретар сільради Панько не зміг до кінця вистояти у боротьбі та продався за шматок хліба; незаможник Іван Стоножка в голодному розпачі зраджує своїх товаришів. А от глухонімий наймит Гирі Ларивон вчасно підтримує незаможників, винісши скарби з церкви.

Дід Юхим вписав своє ім’я у протокол замість зрадника сина, внаслідок цього рішення набуло ваги. Автор із винятковою точністю описує психологічний стан героїв через влучні вислови, деталі, ремарки.

Відомо, що М. Куліш хотів трагедійною кінцівкою підкреслити складність і жорстокість боротьби, що точилася на селі, намагався подати таку розв’язку, “щоб глядачі, прийшовши додому, не лускали насіння і не пили чайок… Щоб вони якнайглибше відчули сувору, гостру боротьбу революції з голодом”. Але кінцівка п’єси виявилася досить благополучною: було привезено 97 пудів хліба, Копистка врятований. Це, звичайно, не задовольняло М. Куліша як справжнього реалістичного художника слова. Незважаючи на дещо спрощений підхід до розв’язання конфлікту, п’єса “97” є новаторською за змістом і психологічно переконливою.

Перед глядачами – віковічні питання: “Чи завжди історичні колізії розкривають найкращі риси особистості?” Драматичний твір М. Куліша залишає це питання без позитивної відповіді.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Новаторство п’єси “97”