Світ природи в оповіданнях Ернеста Сетона-Томпсона

Ернест Сетон-Томпсон відомий усьому світові як чудовий письменник – натураліст і художник. Його книги прищеплювали любов до природи багатьом мільйонам людей в усьому світі. Вони допомагали і допомага ють формуванню того, що сьогодні називають “екологічним мисленням “, яке конче необхідне усім людям для вирішення однієї з найважливіших проблем сучасності – охорони довкілля.

Сетон був одним із засновників натуралістичної екології, яку він почав розробляти наприкінці XІX століття, коли про неї майже не говорили. Врешті, він перший,

разом з Ж. А. Фабром, звернув увагу на детальний опис і вивчення поведінки тварин. Ним було закладено основи тієї галузі науки про тварин, яка широко розвинулась у наш час і дістала назву етології.

У автобіографічному творі “Моє життя” письменник правильно говорить про свою першу збірку: “Немає сумніву, що ця книга дала початок новому, реалістичному напряму в літературі про тварин. У ній вперше правдиво змальована поведінка тварин. До цього часу були відомі тільки байки, казки про тварин і такі оповідання, де тварини розмовляють і поводять себе, ніби люди, переодягнені в шкіри звірів”.

Сетон-Томпсон

не боявся малювати життя лісів, гір, прерій таким, яким воно є, з усіма проявами жорстокості. Часто його герої – тварини гинуть у кінці твору. Але такою є правда життя, не можна приховувати її від дітей, якщо не хочеш перетворити їх на слабкодухих плаксіїв.

Усі герої цього життєлюбного письменника настільки повнокровні, що якою б трагічною не була їхня смерть, вона потопає у шаленому вирі могутнього земного життя і ніколи не лишає по собі відчуття порожнечі та безнадії.

Сумуючи через загибель улюбленого героя, все одно читач згадує його таким, яким він був у розквіті своїх сил і здібностей.

В оповіданні “Лобо” герой-вовк гине. Авторові часто дорікали за те, що він не просто, “вбив” свого героя, але й докладно описав його загибель. На ці докори письменник відповів: “Який настрій викликало в читачів оповідання про Лобо? На чиєму боці їхні симпатії – на боці людини, яка вбила Лобо, чи на боці цієї благородної тварини, яка скінчила свої дні так, як і прожила їх: з повною гідністю, мужньо, без страху?” Зрозуміло, якщо співчуття читачів на боці Лобо, то письменник не сприймає докорів: його завдання виконане.

Сетон-Томпсон надзвичайно правдиво і точно описує дії та вчинки, поведінку тварин. Немає відступів від життєвої правди в тому, що птахи й звірі якось по-своєму люблять і ненавидять, іноді з надзвичайною силою. Відданість іноді доходить до самопожертви. Письменник зображує вчинки – а чи свідомо здійснюють їх птахи і звірі, чи несвідомо, про це Сетон-Томпсон ніколи не говорить.

Тоді як перед тисячами видів тварин з’явилась загроза зникнення, книги Сетона-Томпсона стають все більш потрібними. Письменник закликає читачів прислухатись до голосу дикої природи, що гине від навали “цивілізації “.

Серед усіх музичних творів мені найбільше подобається “Місячна соната” Бетховена. Бетховен був тонким ліриком, геніальним композитором, умів майстерно передавати звуками те, що відчувала його переповнена образами, ідеями, зранена нещастями і переживаннями душа.

…Спокійно хлюпочеться море, воно тихе, тільки хвильки, наче рибки граються з берегом. Ніжно звучить музика, але де-не-де вже відчуваються насторожливі звуки. Вони наперед говорять про негоду, що наближається. Спочатку тихо, а далі все сильніше рокочуть вони. І ось вже буря. Затьмарилось небо, закривши свинцевими хмарами срібний місяць. Великі лавини злітають вгору, вдаряються об каміння і розлітаються тисячами краплинок. Море розгнівалось, воно не може протистояти стихії. Громовий гуркіт чується у музиці. Вона зривається з клавіш і летить вдалину, наповнюючи кімнату стогоном. Та враз громовиця зникає, і знову звучить чарівна мелодія. Знову ллється місячне сяйво в душу людини та звучать затихаючі тривожні звуки.

У своїй сонаті Бетховен передав боротьбу прекрасних, чистих почуттів людини з темними силами людської душі, із сірою буденністю.

Хліб на столі

В усі часи у родині без хліба не можна було жити. Найголовніше на столі – хліб. Хліб та сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності українського народу. Раз на тиждень господиня випікала хліб у жіночий день, п’ятницю.

Хлібна діжка – це родинний оберіг. Її не годилось використовувати з іншою метою, окрім свого прямого призначення.

Руками легко виплескували круглу хлібину, клали її на рушник, потім на ясеневу лопату клався капустяний листок, притрушувався борошном і лише тоді на нього переносили хлібину. Спритно шугали лопату в гаряче черево печі, потім піч затуляли заслінкою.

Про все це мені розповідала моя бабуся, яка мешкає в селі на Полтавщині.

Зараз жінки не випікають хліб, бо можна його купити у будь-якому магазині. Але уявити собі хоч один день без хліба неможливо. Він потрібний і на сніданок, і на обід, і на вечерю, і на святковому столі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Світ природи в оповіданнях Ернеста Сетона-Томпсона

Categories: Шкільні твори

Links