Наступність російської літератури. (Оди “Вільність” А. Н. Радищева й А. С. Пушкіна)
Я те ж, що й був і буду все моє століття:
Не худоба, не дерево, не раб, але людина!
А. Радищев
Радищев, виношуючи революційні ідеї скинення самодержавства, створює оду “Вільність”. Як послідовний він був у запереченні тиранії, настільки сміливим був і в поетичному експериментаторстві. Для прославляння політичної й цивільної волі поет обирає традиційний жанр оди. Але що ж залишається в ній від традиції класицизму? Адже Радищев оспівує не видатного полководця й не державного діяча й, тим більше, не монарха. Полемично сам початок
ПРО! дарунок небес благословенний,
Джерело всіх великих справ,
Об вільність, вільність, дарунок безцінний/
Дозволь, щоб раб тебе оспівав.
Пушкін же, засуджуючи й страта народом французького короля Людовика XVI, і вбивство дворянами-змовниками Павла I, виступає за обмеження самодержавства “законом”-конституцією:
Прийди, зірви з мене вінок,
Розбий зніжену ліру…
Хочу оспівати Волю миру,
На тронах уразити порок…
Тирани миру! тріпотіть.’
А ви, мужайтеся й внемлите,
Повстаньте, занепалі раби!..
Лише там над царскою главою
Народів не лягло страданье,
Де
Законів потужних сочетанье.
Радищев же у своїй оді доводить право народу на страту царя-тирана. Народ – творець всіх благ земних, і цар, що загордився, що він щирий Господь, а не народ, “злочинець із всіх найперший”.
Радійте, склепанны народи.
Рє право мщенное природи
На плаху звело царя.
Ода “Вільність” Радищева – перше слово російської революційної поезії – містить у собі заклик до революції й виражає його відповідно до принципів естетики поета. Справжній творець, затверджував Радищев, відкриває співгромадянам “різноманітні шляхи пізнання”, нікчемна поезія без думки – “худий без думок джерело словесності”.
Пушкін цінував значення поезії Радищева, його внесок у російську літературу. Недарма в первісному варіанті вірша Пушкіна “Пам’ятник” був рядок: “слідом Радищеву восславил я волю”. В оді “Вільність” Олександр Сергійович із юнацькою безрозсудністю й сміливістю викликує:
Самовластительный лиходій!
Тебе, твій трон я ненавиджу,
Твою погибель, смерть дітей
З жорстокої радостию бачу.
Читають на твоєму чолі
Печатка прокльону народи.
Ти жах миру, сором природи.
Докір ти Богові на землі.
Пушкін затверджує, що лише закон повинен очолювати в житті, він один може служити станом справедливості й щастя народів.
И днесь учитеся, про царі:
Ні наказанья, ні нагороди.
Ні дах темниць, ні вівтарі
Не вірні для вас огорожі.
Схилитеся першим розділом
Під покров надійну Закону,
И стануть вічною вартою трону
Народів вільність і спокій